На початку 2025 року, під впливом зусиль адміністрації президента США Дональда Трампа щодо укладання мирної угоди в Україні, Франція та Велика Британія ініціювали обговорення питання гарантій безпеки для України в рамках “Коаліції охочих”.
Для Європи це стало способом продемонструвати Трампу серйозність намірів щодо вкладення в мирний процес. Європейці сподівалися долучитися до переговорів.
Центральним у дискусіях було питання: як забезпечити перемир’я між Росією та Україною, щоб Москва не напала повторно за кілька років? Як уникнути помилок минулого?
Ці обговорення виявилися корисними. Вони дозволили детально сформулювати попередні умови для стабільного миру. Вперше цивільні та військові лідери Заходу уявили й спланували майбутню участь своїх країн в Україні — довкола неї та на її території.
Чотири недоліки дискусій
По-перше, обговорення гарантій безпеки поки мало сприяли припиненню війни. Пропозиції, як-от “сили запевнення” чи інтеграція ППО НАТО з українською системою, сподобалися в Києві. Та для Москви вони мали негативний ефект — чи то через пряму допомогу, чи військово-промислове співробітництво.
Парадоксально, але пошуки перемир’я віддаляють його. Пропозиції Британії та Франції, зокрема розміщення військ “Коаліції охочих” на заході України, підвищили ставки. Кремль насторожився, зменшивши готовність до компромісу. Москва прагне миру через перемогу (Siegfrieden), а не порозуміння (Verständigungsfrieden).
Росія відкинула ідею іноземних військ в Україні. “Присутність військ країн НАТО під будь-яким прапором на українській території являє собою ту саму загрозу [що і вступ України до НАТО]. Ми не приймаємо це за жодних умов“, — заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у березні 2025 року.
По-друге, плани мають мало практичного значення. Це набір намірів, сценаріїв та обіцянок — символічна присутність військ, патрулювання неба. Вони не посилюють обороноздатність чи інтеграцію України.
Гарантії пропонують Києву довіритися алгоритму обмежених дій Заходу. Без інституцій на кшталт НАТО чи суттєвої військової присутності ні Київ, ні Москва не сприймуть їх серйозно. Україна ризикує “принципом надії”, що перетворить перемир’я на паузу перед новою ескалацією — паузу на користь Росії.
Це нагадує Будапештський меморандум 1994 року. Тоді Київ підписав його, хоча міг вимагати повноцінний договір з “п’ятіркою” РБ ООН про “необхідні заходи” проти погроз ядерних держав.
По-третє, дискусія теоретична. Вона не враховує фронтову ситуацію на момент перемир’я. Стабільність залежатиме від бойового, економічного та міжнародного стану обох країн. Гарантії матимуть вагу лише за сильної позиції України.
По-четверте, дебати непослідовні. Роль США як “підтримки” неясна. Суперечки про “сили запевнення”. Адміністрація Трампа додала невизначеності — анексія Гренландії та переговори з Москвою про економіку. Європейці та українці втратили довіру до американських запевнень.
Дискусія 2025 року — крок уперед, але передчасний. Вона може відволікати від головного: припинення вогню. Стабільність гарантій залежатиме від умов завершення бойових дій та реальної підтримки — як під час, так і після війни.
Андреас Умланд, політичний експерт Європейського інституту політики в Києві, доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії (НаУКМА) та аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI).
Leave a Reply