На початку 2025 року Франція та Велика Британія ініціювали обговорення гарантій безпеки для України в рамках “Коаліції охочих”. Це сталося під впливом зусиль адміністрації президента США Дональда Трампа щодо укладання мирної угоди.
Європа прагнула показати Трампу свою серйозність. Лідери сподівалися долучитися до переговорів. Головне питання: як забезпечити перемир’я між Росією та Україною, щоб Москва не напала знову за кілька років.
Дискусії виявилися корисними. Вони сформулювали попередні умови для стабільного миру. Західні чиновники вперше спланували участь своїх країн у справах України.
Чотири недоліки дискусій
По-перше, обговорення не наблизило припинення війни. Пропозиції, як “сили запевнення” чи інтеграція ППО НАТО з українською системою, сподобалися Києву. Але для Москви вони стали сигналом загрози – через пряму допомогу чи виробництво озброєнь.
Пошук перемир’я парадоксально віддалив його. Ідеї про війська “Коаліції охочих” на заході України підвищили ставки. Кремль насторожився. Готовність до компромісу впала. Москва прагне перемоги (Siegfrieden), а не врегулювання (Verständigungsfrieden).
Росія відкинула іноземні війська. “Присутність військ країн НАТО під будь-яким прапором на українській території являє собою ту саму загрозу [що і вступ України до НАТО]. Ми не приймаємо це за жодних умов“, – заявив Сергій Лавров у березні 2025-го.
По-друге, плани мають мало практичної ваги. Це обіцянки, символічна присутність, патрулювання неба. Без інтеграції в НАТО чи справжнього озброєння. Лише алгоритм дій Заходу.
Київ може покластися на “принцип надії”. Москва не повірить у виконання. Без інститутів і військ уздовж лінії зіткнення гарантії ілюзорні. Перемир’я ризикує стати паузою для РФ – до нової ескалації.
Це нагадує Будапештський меморандум 1994-го. Тоді Україна відмовилася від ядерної зброї за “гарантії”. Був проєкт договору з РБ ООН про “необхідні заходи” проти агресії.
По-третє, дискусії теоретичні. Все залежить від фронту й економіки на момент перемир’я. Сила гарантій – у реальній позиції України проти Росії та союзників.
Чим сильніша Україна, тим менше потреби в гарантіях. Слабка позиція підвищить ризики ескалації.
По-четверте, дебати непослідовні. Роль США як “запасного” неясна. Трамп додав хаосу: анексія Гренландії, переговори з Москвою про економіку. Європа втратила довіру до Вашингтона.
Дискусії – крок уперед, але передчасний. Ескапізм: планувати стримування без припинення вогню. Спочатку досягти перемир’я. Його умови визначать успіх гарантій.
Реальна допомога зараз така ж критична, як після миру. Економіка й фронт вирішують усе.
Андреас Умланд, політичний експерт Європейського політичного інституту у Києві (EPIK), доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії (НаУКМА) та аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI).
Leave a Reply