Після «Династії»: Україна між горизонтальними зв’язками та системною кризою

Демонстранти тримають прапор ЄС із тризубом на Майдані Незалежності в Києві

Коли затихнуть обговорення судового засідання щодо запобіжного заходу для колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака і припиняться жарти про Вероніку Феншуй, українському суспільству доведеться серйозно осмислити уроки останніх років.

Трагедія некомпетентності під час війни

Українці вміють перетворювати все на жарт — це один із механізмів виживання в умовах постійної турбулентності. Проте за цим стоїть глибша проблема: у найкритичніший момент історії країною керували люди, рішення яких базувалися на хаосі, примхах та бажанні жити в політичній бульбашці, а не на професійності чи стратегічному мисленні.

Щодня гинули люди — на фронті, під завалами, у полоні. Паралельно значна частина державного апарату працювала формально і займалася не тим, чим мала б у час війни за виживання. Україна вистояла значною мірою всупереч слабкості та деградації системи, завдяки горизонтальним зв’язкам: волонтерам, військовим, лікарям, учителям, малому бізнесу та простим громадянам, які без наказів брали відповідальність на себе.

Найстрашніше в історії з кооперативом «Династія» — не самі факти корупції, а масштаб моральної сліпоти. Поки одні гинули під Бахмутом, інші будували маєтки та освоювали бюджети. Це не просто корупція, а мародерство під час великої війни.

Висновки: професійність і невідворотність покарання

Найважливіше — зробити висновки, щоб країна перестала жити в режимі нескінченних експериментів. Професійність і компетентність мають стати цінностями, а не предметом насмішок. В Україні вже зросло покоління сильних управлінців, технократів і антикорупціонерів, готових працювати на державу. Їм потрібно дати можливість діяти.

Крім того, має запрацювати невідворотність покарання. НАБУ, САП та суди повинні завершити розслідування якісно і без хайпу — не для помсти, а для оздоровлення системи. Якщо винні уникнуть відповідальності, ризик повторення таких історій залишиться високим.

Попри все, Україна — не Росія. Суспільство вже не раз доводило здатність втручатися в події та захищати демократичні інституції. Демократична трансформація триває, і навіть після помилок та втрат країна знаходить сили рухатися вперед. Західним партнерам варто підтримати саме тих українців, які вірять у майбутнє держави попри високу ціну.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *