Михайло Юрійович Кіперман: шлях від дніпровських нафтових активів до міжнародного розшуку

Михайло Юрійович Кіперман — український бізнесмен єврейського походження, народжений 15 жовтня 1975 року в Дніпропетровську (нині Дніпро). Він належить до неформальної групи «Приват» і тривалий час був одним із ключових бізнес-партнерів Ігоря Коломойського. Син відомого підприємця Юрія Кіпермана, який створив «Оптіма-ойл» і мережу АЗС, а також оператора зв’язку «Оптіма телеком». Михайло входив до наглядових рад «Укрнафти» та «Укртатнафти», контролював нафтові й хімічні активи, мав частки в туристичних комплексах «Буковина» та «Буковель».

Його ім’я асоціюється з нафтовим бізнесом 2000-х, шлюбом зі співачкою Вірою Брежнєвою (2006–2012) і донькою Сарою. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Кіперман опинився в центрі справ про виведення майже 600 млн грн з «Укртатнафти» та понад 716 млн грн у схемі з «Укренерго». Заочно заарештований, оголошений у розшук НАБУ, він проживає в Швейцарії. Станом на 2026 рік родина продовжує управляти частиною активів через оренду АЗС мережею UPG.

Ранні роки та родинний бізнес: фундамент, закладений батьком

Михайло Кіперман з’явився на світ у промисловому Дніпропетровську, де в 1970-х роках формувалися перші паростки приватного підприємництва. Батько, Юрій Михайлович Кіперман, був чемпіоном УРСР з важкої атлетики, а згодом одним із піонерів нафтового бізнесу регіону. Він створив компанію «Оптіма-ойл», яка торгувала паливом, і мережу автозаправних станцій. Паралельно в 1994 році разом з американськими партнерами запустив «Оптіма телеком» — оператора фіксованого зв’язку, який у 2006 році продали групі СКМ Ріната Ахметова за суму, що оцінювалася в 120–150 млн доларів.

Хлопець ріс у середовищі, де бізнес був не абстракцією, а щоденною реальністю. Батько змалку пояснював принципи роботи з контрактами, логістикою нафтопродуктів і ризиками ринку. Михайло отримав освіту в дніпровському виші (точні дані про спеціальність у відкритих джерелах відсутні), проте головною школою стала родинна компанія. Вже в молодому віці він залучався до операцій з паливом, спостерігав за корпоративними угодами та вчився балансувати між державними структурами і приватними інтересами.

Типовою помилкою багатьох спадкоємців 1990-х було надмірне покладання на батьківський капітал без власної стратегії. Кіперман-молодший цього уникнув: він не просто успадкував активи, а інтегрував їх у ширшу мережу групи «Приват». До сімейних активів належали десятки АЗС, частки в нафтопереробці та інтереси в будівництві. У 2020-х роках, коли війна змінила правила гри, саме родинні зв’язки дозволили частині бізнесу зберегтися через передачу станцій в оренду. За моїм досвідом спостереження за українським бізнесом, саме така модель «батько-син» часто виявляється найстійкішою в умовах турбулентності.

У 2026 році активи, пов’язані з Юрієм Кіперманом, фігурують в угодах з UPG: Антимонопольний комітет дозволяв оренду десятків станцій, що раніше працювали під брендами «Авіас» і ANP. Це демонструє, як сімейний бізнес адаптується, навіть коли один із ключових фігурантів перебуває за кордоном.

Входження до групи «Приват» і нафтовий бізнес

На початку 2000-х Михайло Кіперман став помітною фігурою в орбіті Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Група «Приват» тоді контролювала значну частину української нафтопереробки через «Укрнафту» та «Укртатнафту». Кіперман увійшов до наглядової ради «Укрнафти», а згодом і «Укртатнафти». Його роль полягала в куруванні операцій з нафтопродуктами, логістикою та взаємодією з Кременчуцьким НПЗ.

Конкретний приклад: у період, коли група активно розширювала вплив, Кіперман брав участь у схемах постачання сирої нафти та реалізації палива через мережу АЗС. Він також контролював хімічний напрям, зокрема «Дніпроазот». Паралельно розвивав туристичні активи — співвласність у комплексі «Буковина» в Карпатах і частку в «Буковелі». Ці об’єкти слугували не лише джерелом прибутку, а й інструментом диверсифікації ризиків.

Практичний нюанс полягав у тому, що більшість активів оформлювалися через офшорні структури. Це дозволяло гнучко управляти капіталом, але створювало вразливість перед змінами законодавства. У нашій практиці аналізу подібних кейсів видно: коли держава посилювала контроль над стратегічними підприємствами, партнери «Привату» часто опинялися під тиском. Кіперман намагався балансувати, зберігаючи лояльність до групи і розвиваючи власні напрями в будівництві та нерухомості (технопарк «Київщина»).

Зв’язок із сучасністю очевидний: після націоналізації «Укрнафти» та змін у «Укртатнафті» колишні менеджери та партнери групи стали об’єктами розслідувань. Станом на 2026 рік частина колишніх активів переходить до нових операторів, а родина Кіперманів зберігає контроль через орендні схеми.

Особисте життя: шлюб з Вірою Брежнєвою та сім’я

У 2006 році Михайло Кіперман одружився зі співачкою Вірою Брежнєвою (Вірою Галушко). Шлюб тривав до 2012 року. Пара мала спільну доньку Сару, яка народилася в 2009 році. Старша донька Брежнєвої, Соня (від попередніх стосунків), також називала Кіпермана батьком. Розлучення відбулося на тлі кар’єрних навантажень співачки та бізнес-зобов’язань чоловіка.

Після розлучення Кіперман одружився з Альоною Гайваненко (нині Альона Кіперман), засновницею ювелірного бренду. У цьому шлюбі народилися діти, зокрема сини Мойсей-Лев і Бенджамін, а також донька. Сім’я тривалий час проживала за кордоном, а після 2022 року остаточно закріпилася в Швейцарії.

Емоційний аспект цієї історії полягає в тому, що навіть після розлучення стосунки з доньками залишалися теплими. Сара та Соня публікували спільні фото з батьком, вітаючи його з днями народження. У 2024 році Соня Кіперман у День батька розмістила рідкісний знімок і написала теплі слова. Це показує, що бізнес-турбулентність не зруйнувала сімейні зв’язки повністю.

Типова помилка публічних пар — недооцінка впливу медіа. Шлюб Кіпермана і Брежнєвої постійно був у центрі уваги таблоїдів, що додавало тиску. У 2026 році особисте життя бізнесмена залишається приватним, а публічність обмежується згадками в кримінальних справах.

Скандали 2022–2024 років: «Укртатнафта» та «Укренерго»

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, з рахунків «Укртатнафти» було виведено майже 600 млн грн (близько 20 млн доларів). За версією слідства, кошти, призначені для оплати 84 тисяч тонн сирої нафти, переказали на підконтрольну європейську компанію через «договір-клон» з підміною реквізитів. СБУ та БЕБ вважають, що ініціатором операції був Михайло Кіперман, колишній член наглядової ради підприємства.

Паралельно розслідувалася схема з «Укренерго». У березні 2022 року ТОВ «Юнайтед Енерджі» закупило електроенергію на суму понад 716 млн грн, але не розрахувалося. Організаторами слідство називає Кіпермана, колишнього директора департаменту «Укренерго» Дмитра Кондрашова та голову правління банку «Альянс» Юлію Фролову. НАБУ і САП арештували понад 721 млн грн на рахунках залучених компаній і заблокували кошти за кордоном.

У січні 2024 року Вищий антикорупційний суд заочно взяв Кіпермана під варту. Йому інкримінують ч. 5 ст. 191 (привласнення майна в особливо великих розмірах), службове підроблення та махінації з фінансовими документами. Бізнесмен виїхав з України 25 лютого 2022 року, оформивши статус особи з інвалідністю, і оселився в Женеві. Станом на 2026 рік він перебуває в розшуку, а адвокат у справі отримав вирок за спробу підкупу прокурорів.

Підводний камінь таких схем — швидкість прийняття рішень у кризовий момент. Коли країна входить у війну, контроль слабшає, і це створює можливості для зловживань. У нашій практиці подібні кейси показують, що навіть за наявності доказів екстрадиція з європейських країн залишається складним процесом.

Активи та трансформація бізнесу у 2025–2026 роках

Після 2022 року прямий контроль Кіпермана над українськими активами ослаб. Проте родина зберегла вплив через структури, пов’язані з Юрієм Кіперманом. У 2025–2026 роках Антимонопольний комітет неодноразово дозволяв компанії «Укрпалетсистем» (мережа UPG) орендувати десятки АЗС, що раніше працювали під брендами «Авіас» і ANP. Бенефіціаром багатьох юридичних осіб, які володіють цими станціями, значиться саме Юрій Кіперман.

Конкретний кейс: у липні 2025 року АМКУ погодив оренду 34 станцій у Києві та області. Пізніше дозволи охопили ще десятки об’єктів у різних регіонах. UPG проводить ребрендинг і модернізацію, а родина отримує орендну плату. Це приклад того, як бізнес адаптується до нових умов: замість прямого управління — орендні моделі.

Практичний нюанс: у воєнний час такі угоди потребують дозволів антимонопольного органу, щоб уникнути концентрації ринку. Кіперман з Женеви, за оцінками експертів, зберігає опосередкований вплив. Статки, які колись оцінювали в 50–190 млн доларів залежно від року, зараз важко підрахувати через офшори та судові арешти.

Зв’язок із 2026 роком очевидний: український паливний ринок консолідується. UPG стала одним із лідерів за кількістю станцій, а колишні активи «Привату» поступово змінюють власників або операторів.

Сучасний статус і перспективи станом на 2026 рік

Станом на середину 2026 року Михайло Кіперман залишається в Швейцарії. Кримінальні провадження тривають у заочному форматі. САП направила обвинувальний акт до суду у справі «Укренерго», а епізод з «Укртатнафтою» також просувається. Міжнародний розшук ускладнений через відсутність швидких екстрадиційних процедур.

Родинний бізнес продовжує функціонувати. Оренда АЗС дає стабільний грошовий потік, а туристичні та будівельні активи (якщо збереглися) можуть бути переорієнтовані. Доньки підтримують зв’язок з батьком, що видно з публікацій у соціальних мережах.

Експертний акцент: кейс Кіпермана ілюструє типові ризики партнерства з олігархічними групами. Коли політична кон’юнктура змінюється, навіть досвідчені гравці опиняються під ударом. У нашій практиці подібні історії повторюються з різними прізвищами, але з однаковою логікою — концентрація активів + слабкий інституційний контроль = вразливість.

Альтернативний підхід, який міг би змінити траєкторію, — рання диверсифікація за межі України та повна відмова від схем із державними підприємствами. Проте в умовах 2000-х це було рідкістю.

Михайло Юрійович Кіперман залишається фігурою, яка втілює суперечності українського великого бізнесу: від стрімкого злету в нафтовій галузі до тривалого перебування в правовому полі невизначеності. Його історія продовжує розвиватися в 2026 році через судові процеси, орендні угоди родини та особисті зв’язки, що не розірвалися навіть після розлучень і виїзду за кордон.