Олександр Ковальов — це постать, яка поєднує в собі досвід радянського десантника, лідера ветеранського руху та депутата Верховної Ради, чиї рішення неодноразово ставали предметом гострих дискусій. Народжений у Макіївці на Донеччині, він пройшов шлях від учасника афганської війни до людини, яка завдяки старим зв’язкам у Росії та ОАЕ допомагає повертати українських полонених додому. Його біографія — це не просто список посад, а віддзеркалення складних поворотів української історії, де гуманітарні місії перетинаються з політичними суперечками.
Сьогодні Ковальов залишається народним депутатом IX скликання від 51-го округу, членом Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Його робота в переговорах по «Азовсталі» та регулярні обміни полоненими роблять його унікальним каналом зв’язку в умовах війни. Водночас критики називають його проросійським через позиції 2014 року, проте факти свідчать про прагматичний підхід, що рятує життя.
У цій статті розкривається повна картина: від військової юності до сучасних гуманітарних зусиль, з акцентом на реальні події, цифри та вплив на долі людей.
Ранні роки та служба в Афганістані
Народжений 7 жовтня 1967 року в Макіївці Донецької області, Олександр Ковальов зростав у промисловому регіоні, де шахтарські традиції формували характер. Вища освіта стала фундаментом для подальшого життя, але справжнім випробуванням стала служба в армії СРСР. З 1985 по 1987 рік він воював у складі 345-го окремого гвардійського парашутно-десантного полку під час радянсько-афганської війни. Десантник, який бачив бойові дії на власні очі, пізніше перетворив цей досвід на основу ветеранської боротьби.
Афганська кампанія залишила глибокий слід — не тільки фізичний, а й моральний. Повернувшись, Ковальов не забув про побратимів. Саме цей період сформував його переконання в необхідності соціального захисту ветеранів, що згодом вилилося в створення потужної громадської організації.
Громадська діяльність: «Ніхто крім нас» і захист прав ветеранів
У 2008 році Олександр Ковальов заснував Всеукраїнську громадську організацію «Ніхто крім нас», яка об’єднала ветеранів афганської війни та десантників. Організація швидко стала голосом тих, кого держава часто забувала. Під його керівництвом проводилися акції проти скасування пільг за часів Януковича — від «афганських штурмів» Верховної Ради до гучних протестів 2011–2012 років.
Ветерани отримували не тільки слова підтримки. Організація забезпечувала прифронтові громади водопостачанням, спортивним інвентарем для дітей, продуктові набори та навіть культурні заходи. У Макіївці та околицях це відчували реально: помпова станція для п’ятиповерхівки, футбольні турніри, допомога сім’ям. Така робота будувала лояльність і показувала, як один лідер може змінювати повсякденне життя регіону.
Ковальов не раз підкреслював: ветерани — це не статистика, а люди з реальними потребами. Його організація працювала там, де держава відступала, і це стало трампліном для політичної кар’єри.
Події 2014 року: від Майдану до окупованого Донецька
Революція Гідності застала Ковальова в центрі подій, але з його власним кутом зору. Він визнав, що допомагав вивозити бійців «Беркута» з київської бази, аби уникнути ескалації насильства. Справа проти нього за пособництво була закрита у 2019 році через відсутність складу злочину. Водночас у квітні 2014-го він опублікував фото біля захопленої Донецької ОДА з коментарем про «чудовий підйом» і організованість людей.
За його словами, ті ж зв’язки допомогли евакуювати українських спецпризначенців УДО з Донецька на прохання Валерія Гелетея. Ці епізоди малюють портрет людини, яка в хаосі обирала практичні рішення, а не ідеологічні гасла. Критики бачать тут проросійські симпатії, прихильники — прагматизм, що рятував життя.
Політична кар’єра: рекордна перемога на виборах
У 2019 році Олександр Ковальов балотувався самовисуванцем по 51-му округу — частині Горлівки та Бахмутського району, де частина територій уже була окупована. Він переміг з рекордно низькими 220 голосами на двох дільницях у Зайцевому та Майорську. Це найменша кількість голосів за всю історію мажоритарних виборів до Верховної Ради.
Передвиборча програма містила обіцянки скасувати закон про українізацію, відновити охорону здоров’я та пільги для прифронтових територій. Кампанія включала концерти, воду для громад і солодкі столи для дітей — класичний підхід, який спрацював у регіоні з обмеженим доступом до виборців.
З 29 серпня 2019 року Ковальов — народний депутат. Спочатку в групі «Довіра», з травня 2022-го — в «Відновлення України». Його округ досі частково окупований, але робота триває через громадські приймальні та помічників.
Робота в парламенті: Комітет національної безпеки та міжпарламентські зв’язки
Як член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки Ковальов зареєстрував понад 80 законопроєктів, вісім із яких стали законами. Він активно бере участь у питаннях безпеки, хоча іноді пропускає голосування — близько 27% за весь період.
Співголова групи з міжпарламентських зв’язків з ОАЕ, керівник групи з Бахрейном, член груп з Канадою, Китаєм, Британією, США, Туреччиною та Німеччиною. Саме ці контакти стали основою для гуманітарних місій. У 2025 році він голосував за законопроєкт №12414, що викликав протести, але загалом фокус на безпеці та обміні полоненими.
Його стиль — не гучні промови, а тиха робота в кулуарах, яка приносить конкретні результати.
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 1985–1987 | Служба в Афганістані | Формування характеру десантника |
| 2008 | Заснування ГО «Ніхто крім нас» | Початок ветеранського руху |
| 2011–2012 | Протести проти скасування пільг | Гучні акції під ВР |
| 2019 | Обрання нардепом (220 голосів) | Рекордний результат |
| 2022 | Переговори по «Азовсталі» | Гуманітарна місія |
Джерела даних: сайт Верховної Ради, профілі в медіа.
Гуманітарні місії під час повномасштабної війни
Повномасштабне вторгнення 2022 року вивело Ковальова на передову дипломатії. У квітні-травні він став одним із двох представників України на переговорах щодо евакуації з «Азовсталі». Він особисто супроводжував полонених захисників, перевіряв умови в Оленівській колонії та лікарнях. Його слово, дане бійцям, стало запорукою подальших зусиль.
Завдяки зв’язкам у Росії, Чечні та ОАЕ Ковальов став єдиним ефективним каналом для обмінів. У 2023 році Кирило Буданов просив нагородити його за внесок. Навесні 2022-го він прорвав блокаду Маріуполя з гуманітарною місією, евакуював жінок і дітей. У 2025–2026 роках його роль тільки посилилася — десятки успішних обмінів, повернення сотень воїнів.
Це не просто цифри. Кожна людина, яка повертається додому, — це родина, яка знову дихає. Ковальов діє там, де офіційні канали часто буксують, і це робить його незамінним.
Декларації, статки та особисте життя
Офіційно пенсіонер, Ковальов декларує дві великі квартири в Києві площею по 246 м², придбані на початку 2000-х. Дружина Тетяна володіє нерухомістю в Макіївці та Ялті. Автопарк родини вражає: два Toyota Land Cruiser 200, Audi A8 та Mercedes. Зарплата нардепа та пенсія доповнюються заощадженнями в готівці — тисячі доларів і євро.
Особисте життя тримається в тіні. Два сини, родинні цінності, але публічно — тільки робота. Декларації за 2024 рік показують стабільність: зарплата понад 578 тисяч гривень, позики від фізичних осіб. Ніяких скандалів з корупцією, але критики вказують на розкіш для «пенсіонера».
Такий баланс дозволяє йому зосереджуватися на головному — допомозі людям.
Олександр Ковальов продовжує балансувати між минулим і сьогоденням, між критикою та конкретними справами. Його шлях показує, як одна людина може впливати на долі тисяч у найскладніші часи. У світі, де переговори часто здаються неможливими, він доводить зворотне — зв’язки та досвід рятують життя.
Leave a Reply