Драпатий Михайло Васильович — це уособлення нової української військової школи: генерал-майор, який пройшов шлях від командира механізованого батальйону в 2014 році до керівника Об’єднаних сил Збройних Сил України в 2025-му. Його кар’єра — не парадні посади, а постійна присутність там, де найгарячіше: від прориву з Ізваринського котла до стабілізації Харківського напрямку під час російського наступу 2024 року. Сьогодні він очолює угруповання, яке координує дії всіх складових Сил оборони на ключових ділянках фронту.
Його призначення на посаду Командувача Об’єднаних сил у червні 2025 року стало логічним продовженням досвіду, накопиченого в боях за Херсонщину, Харківщину та Луганщину. Драпатий відомий не лише бойовими заслугами, а й жорсткою позицією щодо підготовки військ, особистої відповідальності командирів і відмови від «кругової поруки». Саме цей підхід робить його одним із найавторитетніших військових лідерів сучасної України.
У статті ми розберемо кожен етап його шляху — від курсантських років у Харкові до стратегічного командування в умовах повномасштабної війни. Це історія людини, яка перетворює важкі уроки війни на системні зміни в армії.
Ранні роки та військова освіта: фундамент характеру
Михайло Васильович Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському на Хмельниччині. Місто з багатою історією, оточене фортецями та легендами, ніби заздалегідь готувало хлопця до служби, де потрібні стійкість і стратегічне мислення. Після школи він обрав шлях, який змінив усе його життя, — вступив до Харківського інституту танкових військ імені Верховної Ради України.
У 2004 році, отримавши звання лейтенанта, молодий офіцер прибув до 72-ї окремої механізованої бригади в Білій Церкві. Саме там сформувався його стиль: поєднання жорсткої дисципліни з турботою про людей. Пізніше він закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського — спочатку як магістр у 2017 році, а згодом пройшов дворічне навчання на оперативно-стратегічному рівні (2019–2021). Як найкращий випускник отримав перехідний меч від посла Великої Британії — визнання, яке рідко випадає українським офіцерам.
Бойове хрещення 2014 року: від Маріуполя до Ізваринського котла
Квітень 2014-го став для Драпатого моментом істини. Як майор і командир 2-го механізованого батальйону 72-ї бригади він очолив операцію в Маріуполі. Коли терористи захопили міське управління міліції, колона БМП під його командуванням буквально перелетіла через барикади. Цей епізод увійшов в історію як символ рішучості перших днів війни.
Далі — рейд вздовж кордону з Росією. Батальйон Драпатого разом з іншими підрозділами взяв під контроль прикордонні ділянки біля Амвросіївки, Зеленопілля, Маринівки. Вони відрізали бойовиків від постачання, але заплатили високу ціну: російські «Гради» та «Урагани» безжально обстрілювали позиції. У серпні 2014-го під Ізвариним ситуація стала критичною. Драпатий особисто керував ударною групою під час прориву. 260 бійців з 30 одиницями техніки вийшли з оточення, втративши лише одного загиблого. «Були дні, коли нас по 7 годин безперервно розстрілювали з усіх видів артилерії, — згадував він пізніше. — Сили були нерівні, боєприпаси закінчувалися. Ті, хто прорвався, справді стали героями».
Цей досвід назавжди закарбував у свідомості Драпатого принцип: командир повинен бути попереду і брати відповідальність на себе.
Командування 58-ю мотопіхотною бригадою: школа стратегічного мислення
У 2016–2019 роках полковник (а згодом бригадний генерал) Драпатий очолював 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського в Конотопі. Під його керівництвом бригада виконувала завдання в найгарячіших точках — Авдіївка, Ясинуватський район. Саме тоді він відпрацював систему ротацій, логістики та взаємодії з іншими родами військ, яка пізніше стала основою для більших угруповань.
Бригада під його командуванням не просто тримала позиції — вона активно покращувала їх, впроваджувала сучасні засоби спостереження та протидії ворожим дронам. Драпатий завжди наголошував: перемога починається з підготовки кожного солдата, а не лише з техніки.
Повномасштабне вторгнення: ключова роль на півдні
З перших днів 2022 року Драпатий опинився в епіцентрі подій. Він командував оперативним угрупованням військ «Херсон», а пізніше — «Кривий Ріг» і «Каховка». Саме під його керівництвом українські сили здійснили блискучу операцію зі звільнення правобережжя Херсонщини восени 2022 року. Ворог був змушений відступити, залишивши значні трофеї та втративши стратегічну перевагу.
Його підрозділи не лише відбивали атаки, а й проводили контрнаступальні дії, координувавши авіацію, артилерію та піхоту. За ці заслуги Драпатий став повним кавалером ордена Богдана Хмельницького — III, II і I ступенів. Додатково отримав Хрест бойових заслуг та неофіційний титул «Народний Герой України».
2024 рік: Харківський та Луганський напрямки під вогнем
Травень–вересень 2024-го — командування оперативно-тактичним угрупованням «Харків». Під час російського наступу на Вовчанськ і Куп’янськ Драпатий стабілізував фронт. Його рішення дозволили зупинити просування противника, зберегти живу силу та підготувати контрзаходи. Вересень–листопад — вже ОТУ «Луганськ», де лінія оборони пролягала від Білогорівки до Нью-Йорка.
Ці місяці стали випробуванням не лише для військ, а й для самого генерала. Він постійно перебував на передових позиціях, аналізував ситуацію в реальному часі та вносив корективи.
Реформи в Генеральному штабі та Сухопутних військах
З лютого по листопад 2024 року Драпатий обіймав посаду заступника начальника Генерального штабу з питань підготовки військ. Потім, 29 листопада 2024-го, Президент призначив його командувачем Сухопутних військ. На цій посаді він активно просував зміни: прозорий рекрутинг, модернізацію навчання, впровадження дронів і електронної війни як пріоритетів.
Однак у червні 2025 року Драпатий подав рапорт про звільнення. «Не дотиснув, не переконав, не змінив ставлення до людини в строю. Кругова порука і безкарність — отрута для армії», — пояснив він. Ця заява стала потужним сигналом: навіть на найвищих посадах принципи важливіші за статус.
Президент задовольнив рапорт і призначив його Командувачем Об’єднаних сил ЗСУ 3 червня 2025 року. Сьогодні він продовжує керувати стратегічним угрупованням, яке об’єднує зусилля різних видів військ.
Нагороди та визнання: символи заслуг
Список нагород Михайла Драпатого вражає:
- Орден Богдана Хмельницького III ступеня (2016)
- Орден Богдана Хмельницького II ступеня (2018)
- Орден Богдана Хмельницького I ступеня (2022)
- Хрест бойових заслуг (2022)
- Орден «Народний Герой України» (2016)
- Відзнака Міністерства оборони «Вогнепальна зброя» (2017)
- Звання Почесного громадянина Херсона (2024)
Кожна нагорода — не формальність, а визнання конкретних дій, які рятували життя і наближали перемогу.
| Рік | Посада / Подія | Ключовий внесок |
|---|---|---|
| 2014 | Командир 2-го мехбатальйону 72 ОМБр | Прорив з Ізваринського котла, операція в Маріуполі |
| 2016–2019 | Командир 58 ОМПБр | Оборона Авдіївки, модернізація бригади |
| 2022–2024 | Командувач ОУВ «Херсон» | Звільнення правобережжя Херсонщини |
| 2024 | Командувач ОТУ «Харків» | Зупинка російського наступу |
| 2024–2025 | Командувач Сухопутних військ | Реформи підготовки військ |
| 2025–дотепер | Командувач Об’єднаних сил ЗСУ | Координація всіх напрямків оборони |
Дані таблиці зібрано з відкритих джерел Вікіпедії та офіційних повідомлень Генерального штабу ЗСУ.
Лідерський стиль: відповідальність понад усе
Драпатий — це генерал, який ніколи не ховається за спинами підлеглих. Його підхід простий і жорсткий: кожен командир має відповідати за свої накази. Саме тому в 2025 році він відкрито заявив про проблеми в армійській культурі. Така позиція викликає повагу навіть у тих, хто не завжди погоджується з його рішеннями.
Він активно впроваджує сучасні методи ведення війни — від масового використання FPV-дронів до системного навчання резервів. Для нього війна — це не лише фронт, а й тилова підготовка, де кожен день може стати вирішальним.
Сьогодні, у 2026 році, під керівництвом Драпатого Об’єднані сили продовжують тримати лінію оборони та готуватись до нових викликів. Його історія доводить: справжній лідер формується не в кабінетах, а в окопах і під обстрілами. І саме такі люди роблять українську армію непереможною.
Leave a Reply