Дмитро Андрійович Василець народився 6 лютого 1986 року в Києві й пройшов шлях, який поєднує ранній успіх у сфері технологій, гостру журналістику та політичну активність, що завершилася звинуваченнями в проросійській пропаганді. Колишній IT-підприємець перетворився на голову забороненої партії «Держава», а згодом — на блогера, чиї канали в YouTube та Telegram стали майданчиком для критики української влади й виправдання дій Росії. Станом на 2026 рік він перебуває в еміграції, ймовірно в Росії, під персональними санкціями Ради національної безпеки й оборони терміном на 10 років та в розшуку.
Його кар’єра відображає складні процеси інформаційної війни в Україні після 2014 року: від створення альтернативних медіа-проектів і кампаній проти мейнстримних ЗМІ до судових справ, арештів і публічної підтримки позиції, яка суперечить офіційній українській. Василець позиціонував себе захисником свободи слова, бізнесу та «адекватності», але українські правоохоронці та громадські організації бачать у його діяльності посягання на територіальну цілісність і сприяння агресору.
Сьогодні фігура Дмитра Васильця лишається маргінальною, але все ще резонує з певною частиною аудиторії, яка шукає альтернативні наративи. Його історія — це не просто біографія однієї людини, а ілюстрація того, як особисті переконання та професійні навички можуть радикально змінити траєкторію життя в умовах геополітичного конфлікту.
Ранні роки та перші кроки в IT-бізнесі
Київ середини 1980-х зустрів Дмитра Васильця типовими для пострадянського дитинства умовами: обмежені ресурси, але вже відчутний подих нових технологій. Народжений 6 лютого 1986 року, він зростав у місті, яке швидко занурювалося в епоху інтернету. Саме цей контекст сформував його інтерес до цифрового світу. У 18 років, ще до завершення навчання, Василець запустив власний бізнес — інтернет-провайдерські послуги та постачання програмного забезпечення для київських квартир і компаній.
З 2004 року його діяльність у сфері IT приносила стабільний дохід і розвивала практичні навички: від налаштування локальних мереж до роботи з базами даних. У 2008 році він закінчив Національний авіаційний університет за спеціальністю «інформаційні системи». Факультет поєднував технічну точність авіаційних технологій із програмуванням, що дало йому міцну базу для майбутніх проектів. Бізнес процвітав до 2012 року, але поступово поступався місцем новим інтересам — аналізу медіа та громадській діяльності.
Цей період заклав дисципліну, яка пізніше допомогла у створенні медіа-платформ. Василець не просто продавав послуги — він розумів, як технології впливають на комунікацію, і це стало фундаментом для його переходу в інформаційний простір.
Перетворення на медіа-критика: від «Правильного ТБ» до «Музею Інформаційної Війни»
2012 рік став переломним. Василець запустив проект «Музей Інформаційної Війни» — інтерактивну платформу, де аналізував маніпуляції в українських і міжнародних ЗМІ під час подій Євромайдану та початку конфлікту на Донбасі. Роком пізніше з’явилося «Правильне ТБ» — портал, орієнтований на альтернативне висвітлення новин, особливо для аудиторії Донбасу. У липні 2014 року він організував триденну поїздку до Донецька для створення кореспондентського пункту, де знімав репортажі.
Паралельно Василець працював журналістом на 17-му каналі, вів програму «Про що мовчать ЗМІ» і запускав кампанії «Медіа-люстрація». Ці ініціативи включали публічні акції на Хрещатику, судові позови проти відомих журналістів — Богдана Буткевича, Наталії Мосійчук та інших — за розпалювання ворожнечі. Він блокував ухвалення «концепції інформаційної безпеки» в Міністерстві інформаційної політики у 2015 році, вважаючи її цензурою.
Його стиль — різкий, документальний, з акцентом на «приховані правди» — швидко зібрав аудиторію. Василець виступав у Європарламенті та ОБСЄ за свободу слова, ставив себе в один ряд із Джуліаном Ассанжем. Співпраця з Анатолієм Шарієм лише посилила його видимість у певних колах.
Судові справи 2015–2018 років: арешт і виправдання
24 листопада 2015 року СБУ заарештувала Дмитра Васильця разом із Євгеном Тимоніним. Звинувачення стосувалися допомоги сепаратистському телеканалу «Новоросія ТВ» — нібито постачання обладнання та консультацій після донецької поїздки. Справа набула резонансу: Василець провів понад два роки в СІЗО, заперечував причетність і називав себе жертвою політичного переслідування.
У 2017 році Андрушівський районний суд Житомирської області виніс вирок — 9 років позбавлення волі. Однак апеляція 2018 року скасувала рішення через відсутність складу злочину та слабку доказову базу. Василець вийшов на свободу, відмовившись від обміну полоненими. Цей досвід лише загострив його критику влади й ЗМІ.
Пізніше він продовжував антивакцинаторську діяльність під час пандемії COVID-19, організовував мітинги та поширював сумніви щодо карантинних заходів і щеплень.
Політична кар’єра та партія «Держава»
2019 рік приніс Василець у велику політику. Завдяки зв’язкам із колишнім генпрокурором Геннадієм Васильєвим він очолив партію «Держава». Партія, заснована ще 1999 року, набула нового дихання під його керівництвом: акцент на захисті бізнесу, свободі слова, критиці «бандерівщини» та закликах до діалогу з Росією. Василець став організатором «Штабу проти фальсифікацій виборів» у 2019 році, блокуючи маніпуляції за кордоном і залучаючи діаспору.
У 2020 році він офіційно став головою. Партія брала участь у виборах, просувала консервативні цінності, статус російської мови та позаблоковість. Однак 20 березня 2022 року рішенням РНБО діяльність «Держави» припинили разом із низкою інших партій. Василець уже перебував у Москві.
Його політичний стиль поєднував популізм і точні технологічні інструменти: від Telegram-каналів до спроб створення копій державних порталів для «онлайн-референдумів».
| Рік | Ключова подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 2004–2012 | IT-бізнес у Києві | Розвиток технічних навичок |
| 2014 | Поїздка до Донецька | Початок медіа-скандалів |
| 2015–2018 | Арешт і суд | 2+ роки в СІЗО, виправдання |
| 2019–2020 | Очолення партії «Держава» | Політична видимість |
| 2022 | Заборона партії | Еміграція |
| 2024 | Підозра від СБУ | Заочні обвинувачення |
| 2025 | Персональні санкції РНБО | 10 років обмежень |
Дані таблиці зібрано на основі матеріалів Chesno.org та повідомлень СБУ.
Позиція під час повномасштабного вторгнення
Ще до 24 лютого 2022 року Василець переїхав до Москви. Там він публічно підтримав російську агресію, називаючи її «відповіддю на вісім років знищення Донбасу» і звинувачуючи Захід у провокаціях. Його YouTube-канали та Telegram-канал із аудиторією в сотні тисяч поширювали фейки про «НАТО-війська», «тоталітарний режим Зеленського» та користь від «русского міра».
СБУ зібрала докази: заклики до насильницької зміни конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність, створення угруповання для «зовнішнього управління» Україною. Разом із соратниками — Анатолієм Шарієм, Олександром Семченком та іншими — він нібито розробляв фейкові сайти, копію «Дії» та планував «онлайн-референдуми».
У 2024 році Служба безпеки України оголосила йому підозру. Заочний вирок передбачає до десяти років ув’язнення. Василець продовжує транслювати наративи, що резонують із частиною аудиторії, яка відчуває втому від війни чи недовіру до влади.
Сучасний статус у 2026 році та вплив на суспільство
Травень 2025 року приніс персональні санкції РНБО на 10 років: блокування активів, заборона в’їзду. Жовтень того ж року — блокування YouTube-каналів. Незважаючи на це, Василець лишається активним онлайн. Станом на початок 2026 року він у розшуку, вважається маргінальною, але впертою фігурою в інформаційному просторі.
Його історія підкреслює, як IT-навички, медіа-досвід і політичні амбіції можуть стати інструментом у гібридній війні. Для початківців важливо розуміти: такі фігури не виникають у вакуумі — вони експлуатують реальні проблеми, від корупції до втоми суспільства. Для просунутих читачів аналіз полягає в розборі наративів: від «Захід спровокував» до ігнорування агресора.
Сім’я Василеця — дружина, дочка 2019 року народження та син 2021-го — тримається подалі від публічності. Це додає людського виміру до портрета людини, чиє життя стало частиною великої геополітичної драми.
Діяльність Дмитра Васильця продовжує провокувати дискусії про межі свободи слова в умовах війни. Його шлях нагадує, наскільки тонка грань між критикою влади й допомогою ворогу. У 2026 році, коли конфлікт триває, такі історії лишаються актуальними для розуміння інформаційного фронту.
Leave a Reply