Між Сполученими Штатами та Іраном досягнуто домовленості про двотижневе припинення вогню. Однак багато аспектів угоди лишаються невизначеними. Що саме передбачає домовленість? Чи витримає вона час? Чи набуде чинності взагалі? Найголовніше — які наслідки вона матиме?
Позитивним є те, що багато факторів, які призвели до припинення вогню, зберігають актуальність. Жодна сторона не виграє від розгортання американських сухопутних військ, ударів по цивільній інфраструктурі Ірану чи руйнування водоочисних станцій, нафтопереробних заводів або дата-центрів сусідніх країн Перської затоки.
Це не гарантує формального, всеосяжного та тривалого миру. Але повернення до повномасштабної війни, хоч і можливе, не є неминучим. Такі результати дозволяють зробити попередню оцінку конфлікту.
Переможці: Росія та Китай
Найбільшим вигодонабувачем стала Росія. Її економіка зросла завдяки стрибку цін на енергоносії. Пом’якшення США санкцій проти російської нафти принесло додаткові прибутки, які можуть лишитися навіть після нормалізації цін.
Кремль також скористався тим, що США використали озброєння, призначене для України та важке для заміни. Погіршення відносин між США та Європою послабило НАТО — давню мету Володимира Путіна.
Китай вийшов переможцем завдяки переорієнтації США на Близький Схід. Це зменшило американську присутність у Індо-Тихоокеанському регіоні, обмеживши ресурси для потенційної кризи навколо Тайваню. Крім того, ослаблені позиції США роблять Китай привабливим партнером у регіоні.
Програвші: США, Ізраїль та інші
Конфлікт погіршив відносини США з європейськими союзниками та Тайванем. Він також зашкодив Україні, надавши Росії нові можливості.
Водночас передові технології дронів допомогли Україні налагодити комерційні та безпекові зв’язки з країнами Перської затоки, зокрема Саудівською Аравією.
Агресивніший Іран виявив вразливості арабських держав — Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Кувейту, Катару та Оману. Їм доведеться існувати в тіні Тегерана з ризиком нового конфлікту, що загрожує регіональній моделі, заснованій на стабільності, інвестиціях і туризмі.
Іранський народ став однією з головних жертв. Режим, відповідальний за смерть десятків тисяч цивільних до війни, укріпився, ймовірно, з жорсткішими лідерами. Перспективи економіки та свобод похмурі.
Оцінка для трьох ключових гравців складна: всі вони виграли й програли.
Іран втратив значну частину конвенційної армії, економіка погіршилася, загинуло багато лідерів. Та Тегеран витримав удари США, зберіг вплив, роль в Ормузькій протоці та елементи ядерної програми. Режим стабільний.
Ізраїль не досяг багатьох цілей: зменшив, але не знищив проекцію сили Ірану, не змінив режим. Зміни в керівництві Тегерана радше шкідливі. Мир може обмежити підтримку проксі Ірану чи ізраїльські удари. Відносини з США погіршуються — ліві обурені війною в Газі, праві звинувачують Ізраїль у втягуванні в конфлікт.
Дональд Трамп розпочав війну, сподіваючись на швидку перемогу, подібну до Венесуели. Цілі — військова перемога, кінець ядерній програмі, зміна режиму — не реалізовано. Загинуло 13 солдатів США, сотні поранених, збито літаки. Війна коштувала мільярди, боєприпаси вичерпано. Не вдалося захистити союзників, зростання цін на бензин та добрива загрожує інфляцією.
Трамп здавався нестійким, цілі коливалися. Тактичні успіхи та рятування пілота не приховують стратегічної поразки. Як Рейган запитав 1980-го: “Вам живеться краще, ніж чотири роки тому?” Сьогодні: “Краще, ніж п’ять тижнів тому?” Відповідь — ні. Війна була вибором, а не необхідністю — історія засудить її суворо.
Leave a Reply