Етика брехні: уроки Міршаймера на п'ятому році війни

“У час війни правда така дорогоцінна, що її має оберігати охорона з брехні.”

Вінстон Черчилль

Принцип “що личить Юпітеру — не личить бику” ідеально пасує до політики. Раніше активно обговорювали етику брехні. Сьогодні ж домінують теми постправди та FIMI.

Але що таке брехня? Коли лідери можуть її використовувати?

Американські науковці майстерно аналізують складні феномени. Книга Джона Міршаймера “Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics” (“Чому лідери брешуть: правда про брехню в міжнародній політиці”) вийшла 2011 року. Автор — прихильник реалполітики, де державні інтереси переважають ідеологію. У 1993-му в “Foreign Affairs” він аргументував за утримання Україною ядерної зброї. У 2014-му звинуватив Захід у провокації Путіна щодо України.

Українці опинилися в розколі. Б’ються за гідність, але терплять труднощі. Воюють за свободу, тримаючись на дисципліні. Хочуть правди, та ворога тримають у тумані.

Що виправдовує обман лідерів?

За Міршаймером, лідери брешуть, аби захистити національні інтереси. Відповідальність залежить від успіху. “Переможців не судять”. Нації прощають брехню при перемозі, карають при поразці.

У внутрішній політиці виділяють три типи:

Брехня — свідомі фальшиві факти.
Перекручування — акцент на вигідних деталях, ігнор інших.
Замовчування — приховування невигідної інформації.

У міжнародній політиці — сім типів для стратегічної переваги.

Міждержавна брехня. Союзники рідко обманюють — ризик надто високий. Гітлер применшував силу армії у 1930-х. Сталін демонстрував міць, ховаючи слабкість після чисток. Дотримувався миру з Японією, доки не пообіцяв союзникам атаку. 8 серпня 1945-го оголосив війну. Дюнкеркська угода 1947-го між Британією та Францією спрямована проти СРСР, але маскована під антинімецький союз.

Нагнітання страху. Роблять неочевидну загрозу реальною. У 1964-му США звинуватили Північний В’єтнам в атаці на “Меддокс” у Тонкінській затоці для ескалації.

Стратегічні приховування. Прикривають провали чи контроверсійні плани. Французькі політики ховали трагедію під Верденом. Японія 1969-го дозволила атомні човни США, уникаючи ганьби перед пам’яттю про Хіросіму.

Націоналістична міфотворчість. Самозвеличення, самовиправдання, наклепи. Після війни відбілили Вермахт, звинувативши СС, аби набрати ветеранів у бундесвер.

Ліберальний обман. Жорсткі дії виправдовують цінностями. США вбили 900 тис. японських цивільних бомбардуваннями, уникаючи сухопутних втрат. Гітлер так само “мирно” напав на Польщу.

Соціальний імперіалізм. Просувають класові інтереси під гаслом добробуту.

Ганебне приховування. Ховають особисті промахи.

На п’ятому році війни Україні потрібні стратегічні приховування та міфотворчість для ідентичності. Путін — ключовий антагоніст. Але відкриті питання: “Хто ми?” і “Що будуємо?”

Національний інтерес — константа для оцінки брехні. Міршаймер для США: безпека для процвітання та свободи. Україні варто визначити мету своєї сили. Уникати ганебної брехні та фальшивого страху.

Воюючи з авторитарною Росією, не стати драконом. Ми пройшли революції за свободу Просвітництва, гідність і процвітання.

Петро Охотін, офіцер Сил Оборони України, фахівець з інформаційної безпеки; до 25 лютого 2022 — політтехнолог