Генерал-майор Сергій Кривонос втратив посади через пряму критику влади та відмову грати за правилами «командної лояльності». Офіційно в Офісі президента говорили про відсутність командної роботи та надмірну увагу до політичних суперечок, але насправді йшлося про небажання генерала мовчати про прорахунки в обороні напередодні повномасштабного вторгнення.
Його звільнення з посади заступника секретаря РНБО у грудні 2020-го та з лав ЗСУ у червні 2021-го стало символом глибшого конфлікту між професійними військовими та політичним керівництвом. Кривонос, ідеолог створення Сил спеціальних операцій і ветеран оборони аеродромів, відкрито вказував на слабкості підготовки країни до російської агресії. Сьогодні, у 2026 році, він продовжує ділитися досвідом уже з Варшави, очолюючи Інститут глобальної цивільної безпеки.
Ця історія не про одного генерала. Вона про те, як вимога лояльності часом переважала над експертизою, і як бойовий досвід урешті-решт довів свою правоту на полі бою.
Хто такий Сергій Кривонос: бойовий шлях, який не купиш у кабінеті
Сергій Григорович Кривонос народився 26 липня 1970 року в Кременчуці на Полтавщині в звичайній робітничій родині. З дитинства він не мріяв про теплі крісла — пішов у професійно-технічне училище, працював на нафтопереробному заводі, а в 1988-му призвався до армії. Там його доля пов’язалася з розвідкою, спецназом і тими підрозділами, де слова важать менше, ніж дії.
Він став одним із ключових архітекторів Сил спеціальних операцій ЗСУ. Саме Кривонос у 2016–2019 роках обіймав посаду першого заступника командувача цих елітних військ. Його досвід не був теоретичним: у 2014-му полковник Кривонос особисто керував обороною Краматорського аеродрому. Тоді українські сили витримали шалений тиск російсько-терористичних угруповань, а втрати противника виявилися відчутними. Цей епізод став для нього не просто сторінкою біографії, а доказом, що професійна армія здатна перемагати навіть за несприятливих умов.
У травні 2019-го президент Порошенко підписав секретний указ про присвоєння Кривоносу звання генерал-майора. З березня того ж року він уже працював заступником секретаря Ради національної безпеки та оборони. Здавалося, кар’єра досягла піку. Але саме на цій посаді загострилися суперечності, які зрештою призвели до гучних звільнень.
Перші тріщини: звільнення з комісій у 2019 році
Уже в листопаді 2019-го президент Зеленський підписав укази, які звільнили Кривоноса з двох важливих посад — голови Міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави та голови Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. У РНБО тоді говорили про «перерозподіл обов’язків» і запевняли, що генерал лишається на посаді заступника секретаря.
Але за кулісами вже відчувалася напруга. Кривонос не приховував свого бачення: він наполягав на реальних кроках щодо тероборони, модернізації армії та підготовки до можливого широкомасштабного вторгнення. Його критика не була абстрактною — вона стосувалася конкретних законопроектів, які, на його думку, зависали в бюрократичному болоті.
Цей епізод став першим дзвіночком. Генерал, який звик діяти швидко й жорстко на полі бою, зіткнувся з системою, де головним критерієм стала не ефективність, а вміння не висовуватися.
Гром у грудні 2020-го: чому Зеленський підписав указ про звільнення з РНБО
29 грудня 2020 року указ №604/2020 остаточно поставив крапку. Володимир Зеленський звільнив Сергія Кривоноса з посади заступника секретаря РНБО. Офіс президента не став приховувати мотивів. Радник глави ОП Михайло Подоляк пояснив: генерал не цікавився командною роботою, натомість захоплювався політичними суперечками. За його словами, Кривонос «не пропонував якісних експертних оцінок» і протягом місяців ігнорував принципи колективної роботи.
Позаштатний радник Олексій Арестович пішов далі. Він прямо назвав головною причиною «нелояльне ставлення до влади». Кривонос, за словами Арестовича, не з’являвся на роботі, займався дискредитацією керівництва та навіть проходив свідком у справі про «спробу державного перевороту» 2017 року. Місяць перебування генерала на посаді, за підрахунками Арестовича, коштував державі 200 тисяч гривень.
Що ж стало останньою краплею? За кілька днів до указу Кривонос різко розкритикував заяву Зеленського про можливу масову мобілізацію чоловіків і жінок у разі нападу Росії. Генерал назвав таку ідею нереалістичною: люди без вишколу не зможуть ефективно протистояти ворогу. Ця публічна оцінка прозвучала як грім серед ясного неба в Офісі президента, де панувала атмосфера єдності та контролю.
Кривонос не просто висловив думку — він озвучив те, що багато військових шепотіли за зачиненими дверима. Його слова виявилися пророчими: за два місяці до повномасштабного вторгнення армія справді потребувала не гучних гасел, а конкретної підготовки.
2021 рік: фінальне звільнення з армії без рапорту
5 червня 2021 року Сергій Кривонос повідомив у Facebook: «Звільнений з лав Збройних Сил України… Звільнений без рапорта. Служити державі хотів, але прислуговуватись не буду та не вмію». Офіційно — «немає посад». Хоча, за словами самого генерала, посад вистачало. Він прямо вказав на «команду з Офісу президента» як на причину.
За 32 роки служби Кривонос пройшов шлях від рядового розвідника до генерал-майора. Його звільнення без власного рапорту стало для багатьох військових болючим сигналом: система карає не за провали, а за чесність. Генерал сам назвав це «початком нового етапу боротьби з реаліями безладу в армії та державі».
Хронологія подій: від призначення до звільнень
Щоб краще зрозуміти логіку процесів, варто подивитися на ключові дати в таблиці.
| Дата | Подія | Причина за версією влади | Позиція Кривоноса |
|---|---|---|---|
| Листопад 2019 | Звільнення з двох комісій у РНБО | Перерозподіл обов’язків | Небажання реалізовувати програму «П’ять кроків» |
| 29 грудня 2020 | Звільнення з посади заступника секретаря РНБО | Відсутність командної роботи, політичні інтриги | Критика мобілізаційних планів і підготовки до війни |
| 5 червня 2021 | Звільнення з ЗСУ | Відсутність вакантних посад | Відмова «прислуговуватись» |
Джерела даних: офіційні укази президента та коментарі представників ОП (за інформацією BBC та DW).
Війна 2022-го: оборона Жулян як найкраща відповідь критикам
Повномасштабне вторгнення все розставило по місцях. Попри звільнення, Кривонос з дозволу Генштабу очолив оборону київського аеропорту «Жуляни». 39 діб він разом із підрозділами тримав стратегічний об’єкт. Цей епізод став яскравим прикладом того, як бойовий досвід перемагає кабінетні інтриги. Генерал, якого звинувачували в нелояльності, захищав столицю, коли багато «лояльних» ще шукали безпечні місця.
Пізніше Державне бюро розслідувань відкрило справу щодо оборони аеропорту, де фігурував Кривонос. Але сам генерал заявляв, що його переслідують саме за критику влади до війни. Ця історія додала ще один шар до конфлікту: навіть героїзм не завжди захищає від політичного тиску.
Чому це сталося: лояльність проти професіоналізму
Звільнення Кривоноса — не поодинокий випадок. Воно відобразило системну проблему української влади на початку каденції Зеленського: пріоритет «своїх» над компетентними. Генерал, призначений ще за часів Порошенка, став «чужим» у новій команді. Його прямота, звичка говорити правду в очі, не вписувалася в формат, де головне — не критикувати, а підтримувати.
Критики влади бачили в цьому небезпечний прецедент: військові експерти, які попереджали про загрозу, опинялися поза системою. Прихильники ОП наполягали на дисципліні та єдності. Реальність 2022 року показала, хто мав рацію. Але ціна була високою — втрачені місяці підготовки, які міг би прискорити саме такий генерал, як Кривонос.
- Політичний контекст. Кривонос публічно вказував на провали в оборонних реформах і підготовці резервів. Це не подобалося тим, хто будував образ «ефективного управління».
- Особисті якості. Генерал ніколи не вмів «прислуговуватись». Його принцип «служити державі, а не особам» став причиною, а не наслідком конфлікту.
- Суспільна реакція. Звільнення викликало хвилю обговорень у соцмережах. Багато військових і патріотів підтримали Кривоноса, бачачи в ньому символ чесності.
Цей кейс змушує задуматися: чи може армія ефективно розвиватися, якщо чесна критика карається звільненням?
Сьогодні, у 2026-му: генерал у Варшаві передає досвід Європі
Після звільнення Кривонос не зник. У 2023–2024 роках він активно коментував перебіг війни в українських і міжнародних ЗМІ, аналізував причини вторгнення та шляхи перемоги. З 2024-го він почав ділитися знаннями за кордоном — насамперед у країнах Балтії.
28 березня 2025 року його призначили керівником Інституту глобальної цивільної безпеки при Академії військових рекрутів «Штурм» у Варшаві. Там генерал навчає цивільних лідерів, мерів і рекрутів практичним навичкам: 72 години автономії, барикади, евакуація поранених, протидія дронам. Його уроки ґрунтуються на реальному досвіді оборони Жулян і Краматорська. Україна втратила талановитого генерала в лавах ЗСУ, але Європа отримала цінного експерта, який допомагає готуватися до гібридних загроз.
Станом на початок 2026-го Кривонос продовжує жити у Варшаві, дає інтерв’ю та прогнозує розвиток подій. Він не втратив віри в Україну — просто тепер бореться за безпеку на ширшому фронті.
Історія Сергія Кривоноса — це не просто хроніка звільнень. Це розповідь про те, як один генерал відмовився згинатися під тиском системи, зберіг честь і врешті довів свою правоту на полі бою. Його приклад надихає багатьох: справжня сила — не в посадах, а в принциповості. А держава, яка карає чесність, ризикує втратити найкращих.
Leave a Reply