Проблемні судді можуть отримати одразу кілька переваг від парламенту. 9 червня депутати голосуватимуть за законопроєкт № 13165–2, який змінює процедуру перевірки суддів на доброчесність.
Нова редакція фактично залишає суддям простір для виправдань, а суспільство не отримує інструментів контролю. Перевірка більше не охоплюватиме питання про відповідність майна, порушення присяги чи втручання в правосуддя. Відповідальність настає лише за умисну брехню, яку важко довести. Зміст законопроєкту суперечить його назві “про удосконалення”.
Крім того, документ вирівнює базу розрахунку суддівської винагороди, що може збільшити виплати на 50%. Для суддів місцевих судів це важливо, бо їхня винагорода заморожена з 2021 року. Однак належна оплата має супроводжуватися ефективною відповідальністю. Натомість законопроєкт пропонує підвищити виплати, але водночас послабити контроль.
На тлі корупційного скандалу в українському правосудді за участі ексголови Верховного Суду Всеволода Князєва таке “спрощення” виглядає особливо цинічно.
Яка процедура зараз і чому вона не працює
Щороку судді подають до Вищої кваліфікаційної комісії декларацію доброчесності. У ній вони підтверджують, що рівень життя відповідає доходам, немає рішень у конфлікті інтересів та дій для набуття російського громадянства. Ці твердження може перевірити ВККС, а у разі порушень Вища рада правосуддя притягує суддю до відповідальності.
На практиці механізм майже не діє. ВККС не може перевіряти декларації з власної ініціативи — потрібна заява. Декларації приховані від публічного доступу, хоча закон вимагає їх відкритості. Скарг немає, перевірки не проводяться.
Закон передбачає відповідальність лише за умисне подання неправдивих відомостей. Суддя може пояснити все “не зрозумів”, “забув” чи “помилився”, і довести умисел майже неможливо. Навіть у доведених випадках покарання обмежувалося попередженням чи доганою з втратою доплат за один місяць.
Приклад — суддя Великої Палати Верховного Суду Ольги Ступак. Громадська рада доброчесності виявила, що вона збрехала в декларації за 2016 рік про будинок під Києвом. Матеріали НАБУ показали, що будинок придбано за кошти її чоловіка, а дані оператора підтверджують користування з 2015 року. ВККС встановила брехню та звернулася до ВРП, але відповідальності не настало. ВРП визнала відсутність умислу, оскільки в наступних деклараціях будинок уже вказувався.
Тому в планах зобов’язань для України є вимога вдосконалити перевірку та запровадити відповідальність не лише за умисел, а й за грубу недбалість.
Нові правила зі старими шпаринами
Законопроєкт містить щонайменше десяток ризиків, які перетворять декларації на формальність. Ключова проблема — відповідальність лише за умисну брехню — залишається. Звітний період для більшості питань скорочується до одного року. Це критично для фактів, які не втрачають актуальності, наприклад поїздок до Росії. Якщо суддя подає декларацію у 2026 році, але їздив туди у 2024-му, факт випадає з перевірки.
Встановлюється термін перевірки — 6 місяців. Якщо час спливе, інформація про неправду вважається непідтвердженою. Це створює ризик затягування справ.
Суддям більше не треба підтверджувати відповідність рівня життя доходам — цей блок передається НАЗК, яке не має ресурсів для глибоких перевірок усіх суддів. Перевірка корупційних правопорушень можлива лише після вироку суду. Прибираються питання про порушення присяги, втручання в правосуддя, люстраційні заборони та рішення щодо учасників протестів Майдану. Випадає перевірка родинних зв’язків. Забороняється розглядати інформацію від анонімних заявників.
Якщо законопроєкт ухвалять у нинішньому вигляді, під ризиком опиняться кошти майже 700 млн євро з програми Ukraine Facility. Кожен закон, який називається реформою, але не дає результату, підриває довіру до інститутів. Парламент ще може виправити документ, але для цього потрібна політична воля визнати: реформа — це закон, який справді працює.
Антон Зелінський
