Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14 жовтня 2014 року № 1698-VII створив унікальний для країни інститут — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, покликаний розслідувати корупційні злочини, вчинені найвищими посадовцями. Цей документ визначив не просто черговий правоохоронний орган, а інструмент системної протидії корупції, що загрожує національній безпеці, з чітким фокусом на топ-чиновниках категорії «А», суддях, народних депутатах, міністрах та керівниках великих державних підприємств.
Незалежність бюро неодноразово ставала предметом політичних баталій. Найгостріше випробування припало на липень 2025 року, коли спроба суттєво обмежити повноваження НАБУ та САП через закон №12414 спричинила хвилю протестів по всій країні та занепокоєння європейських партнерів. Швидке ухвалення та підписання відновлювального закону наприкінці того ж місяця продемонструвало: суспільство та інституції здатні захищати антикорупційну архітектуру навіть у складні часи.
Сьогодні, у 2026 році, з розширеною штатною чисельністю до 1000 посад та розвинутою територіальною мережею, НАБУ продовжує роботу в умовах воєнного стану, розслідуючи складні схеми в енергетиці, земельних відносинах та державних закупівлях. Громадяни отримали реальні канали взаємодії з органом, а сама модель «антикорупційного трикутника» — НАБУ, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС) — лишається одним із ключових маркерів руху України до європейських стандартів верховенства права.
Закон про НАБУ виник як пряма відповідь на суспільний запит після Революції Гідності. У 2014 році корупція сприймалася не просто як побутова проблема, а як системна загроза державності. Міжнародні партнери, зокрема МВФ, ставили створення незалежного антикорупційного органу однією з ключових умов співпраці. Верховна Рада ухвалила закон 14 жовтня 2014 року, а вже у квітні 2015-го Президент створив бюро указом. Першим директором став Артем Ситник, який очолював орган до завершення повноважень у 2022 році.
Подальші роки принесли важливі еволюційні кроки. У 2019-му НАБУ отримало право на власні негласні слідчі дії, зокрема прослуховування, без звернення до СБУ. У 2021 році закон привели у відповідність до Конституції — бюро набуло статусу центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що посилило юридичні гарантії незалежності. У березні 2023 року Кабінет Міністрів призначив директором Семена Кривоноса за результатами відкритого конкурсу з участю міжнародних експертів. З 2024 року почалося поетапне збільшення штату: +100 осіб щороку, з них частина — державні службовці. Станом на 2026 рік гранична чисельність сягнула 1000 посад, а територіальна мережа охоплює центральний апарат у Києві та управління у Львові, Одесі, Харкові, а також відділи у Хмельницькому та Дніпрі.
Структура органу побудована навколо оперативних підрозділів детективів. У центральному апараті діють чотири головні підрозділи детективів, спеціальний підрозділ Д-2, а також блоки фінансових розслідувань, цифрової криміналістики, інформаційної безпеки та кримінального аналізу. Територіальні управління дозволяють оперативніше реагувати на регіональні схеми. Таке розширення — не просто цифри в штатному розписі. Воно дає змогу розподіляти навантаження, проводити паралельні розслідування та швидше реагувати на сигнали з різних куточків країни.
Повноваження детективів НАБУ закріплені передусім у статті 17 закону. Вони включають право заводити оперативно-розшукові справи, проводити гласні та негласні заходи, витребовувати інформацію від банків, державних органів та підприємств, опечатувати приміщення, залучати спеціалістів, створювати спільні слідчі групи та здійснювати міжнародне співробітництво. Важливо, що з 2019 року бюро має власні технічні можливості для зняття інформації з телекомунікаційних мереж — це суттєво зменшило залежність від інших структур. Детективи також можуть вносити подання про визнання правочинів недійсними, розшукувати та арештовувати активи, які можуть бути предметом конфіскації. Усе це працює в межах Кримінального процесуального кодексу, але з урахуванням спеціалізації на корупційних злочинах.
Підслідність НАБУ чітко окреслена. Орган розслідує корупційні та пов’язані з ними злочини, вчинені вищими посадовими особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо вони становлять загрозу національній безпеці. До таких належать народні депутати, члени уряду, судді, керівники центральних органів виконавчої влади, голови обласних державних адміністрацій та топ-менеджмент стратегічних державних компаній. Критерії часто включають розмір неправомірної вигоди або завданих збитків — зазвичай від кількох сотень мінімальних зарплат. Також під юрисдикцію потрапляють окремі склади злочинів за конкретними статтями Кримінального кодексу (зловживання владою, хабарництво, легалізація доходів, одержані злочинним шляхом, тощо), коли вони вчинені у великих масштабах або посадовцями високого рангу.
Робота НАБУ неможлива без тісної координації з іншими ланками антикорупційної системи. Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) здійснює процесуальне керівництво та підтримує обвинувачення в суді. Вищий антикорупційний суд (ВАКС) розглядає справи по суті — це спеціалізований суд, створений паралельно з НАБУ. Разом вони утворюють так званий антикорупційний трикутник. У 2025 році саме спільні операції НАБУ та САП, зокрема у справі «Мidas» щодо розкрадань в енергетичному секторі під час війни, продемонстрували ефективність такої моделі. Спори про підслідність, якщо вони виникають, вирішує Генеральний прокурор, однак закон чітко забороняє довільне передання справ НАБУ іншим органам без обґрунтування.
Гарантії незалежності прописані у статті 4 закону. Директора призначають на сім років (не більше двох строків поспіль) за результатами конкурсу, де рішення ухвалює комісія з представників уряду та міжнародних експертів. Перелік підстав для звільнення вичерпний і не включає політичні мотиви. Фінансування здійснюється виключно з державного бюджету. Акти НАБУ не можуть скасовуватися в адміністративному порядку. Діє Рада громадського контролю, щорічний зовнішній аудит за участю міжнародних організацій, а також внутрішній контроль. Заборонено використання органу в інтересах політичних партій. Ці норми створюють правовий «щит», який, однак, потребує постійного суспільного та міжнародного нагляду.
Липень 2025 року став найсерйознішим випробуванням для цих гарантій. 22 липня Верховна Рада ухвалила закон №12414, який фактично підпорядковував НАБУ та САП Генеральному прокурору: дозволяв передавати справи, давати письмові вказівки детективам, визначати підслідність і навіть закривати провадження щодо найвищих посадовців. Закон ухвалили швидко, на тлі обшуків у приміщеннях антикорупційних органів. Це викликало масові акції протесту в Києві та інших містах, заяви європейських інституцій про загрозу реформам. Уже 31 липня Президент підписав відновлювальний закон, який повернув повноваження та посилив захист незалежності. Події показали: навіть у воєнний час спроби згорнути антикорупційні інституції зустрічають потужний спротив як всередині країни, так і ззовні.
Громадяни не лишаються осторонь. Повідомити про можливі корупційні правопорушення, що підпадають під юрисдикцію НАБУ, можна кількома способами. Найпростіший — безкоштовна гаряча лінія 0-800-213-200, де допускається анонімне звернення. Також працює форма зворотного зв’язку на офіційному сайті бюро. Якщо інформація стосується топ-посадовців і значних сум, справа може бути прийнята до провадження. Важливо розуміти: не кожне повідомлення автоматично стає кримінальним провадженням — детективи проводять перевірку на відповідність критеріям підслідності. Водночас закон захищає викривачів корупції від переслідувань.
Статистика останніх років демонструє поступ. У 2024 році НАБУ скерувало до суду 113 обвинувальних актів щодо 232 осіб, суди винесли 90 вироків. У 2025 році фіксували сотні нових проваджень, десятки підозр та обвинувачень щомісяця, а економічний ефект від розслідувань вимірювався мільярдами гривень. Серед гучних справ — розслідування земельних махінацій у Києві («Чисте місто»), схем в енергетиці під час війни. Кожне таке провадження — це не лише покарання винних, а й сигнал, що навіть найскладніші корупційні конструкції можуть бути розкриті.
Водночас виклики залишаються. Тривалість розслідувань, необхідність працювати в умовах воєнного стану, суспільні очікування щодо швидких результатів та сприйняття вибірковості — усе це впливає на довіру. Незалежність — це не абстракція. Вона означає, що детектив може відкрити справу проти впливової особи без страху політичного тиску, а прокурор САП — підтримати обвинувачення, навіть якщо справа стосується «своїх». Саме тому події липня 2025 року стали не лише юридичним, а й суспільним уроком.
Подальший розвиток органу пов’язаний із завершенням розширення штату, впровадженням сучасних цифрових інструментів аналізу даних та посиленням міжнародної співпраці. У контексті європейської інтеграції ефективна робота НАБУ, САП та ВАКС лишається одним із ключових індикаторів для переговорних глав про верховенство права. Чим сильнішим буде цей інститут, тим менш привабливою ставатиме Україна для корупційних схем і тим більшою — довіра інвесторів та партнерів.
Закон про НАБУ — це не статичний документ. Це жива конструкція, яка еволюціонує разом із суспільством. Її міцність залежить не лише від тексту статей, а й від готовності громадян, політиків та міжнародної спільноти захищати незалежність антикорупційних органів навіть тоді, коли це незручно. У 2026 році цей баланс тримається, але вимагає постійної уваги та підтримки.
