Тромбоемболія легеневої артерії — це раптова закупорка легеневої артерії або її гілок тромбом, який найчастіше відривається від глибоких вен ніг чи таза і потрапляє з кровотоком у мале коло кровообігу. Стан належить до найнебезпечніших серцево-судинних катастроф і посідає третє місце серед причин смерті після інфаркту міокарда та інсульту.
Без лікування смертність сягає близько 30 %, а при своєчасній діагностиці та терапії знижується до 2–8 %. Ключова небезпека полягає в тому, що симптоми часто неспецифічні, і правильний діагноз встановлюють лише у третині випадків до патологоанатомічного дослідження.
У 2026 році оновлені рекомендації AHA/ACC запровадили нову клінічну класифікацію за категоріями A–E, що дозволяє точніше оцінювати ризик і вибирати між антикоагулянтами, катетерними методами та системним тромболізисом.
Що саме відбувається в організмі при тромбоемболії легеневої артерії
Тромбоемболія легеневої артерії виникає, коли згусток крові, що утворився переважно в глибоких венах нижніх кінцівок або малого таза, відривається, проходить через праві відділи серця і застрягає в легеневій артерії. Більшість емболів походять саме з системи нижньої порожнистої вени. У рідкісних випадках джерелом можуть бути тромби правих відділів серця, повітря, жир після переломів довгих кісток або амніотична рідина.
Після оклюзії гілки легеневої артерії в зоні ураження припиняється кровопостачання, розвивається вентиляційно-перфузійний дисбаланс. Правий шлуночок змушений працювати проти підвищеного опору в малому колі, швидко настає його перевантаження і дилатація. Якщо тромб великий (сідлоподібний ембол), може розвинутися гостра правошлуночкова недостатність і шок протягом хвилин.
За моїм досвідом роботи з пацієнтами після ортопедичних операцій, саме іммобілізація протягом кількох днів створює ідеальні умови для формування тромбу за тріадою Вірхова — сповільнення кровотоку, пошкодження судинної стінки та гіперкоагуляція. У практиці 2025–2026 років ми все частіше бачимо випадки після тривалих перельотів і в онкологічних хворих, які отримують хіміотерапію.
Типовий сценарій: 58-річний чоловік після ендопротезування коліна через тиждень раптово відчуває задишку і біль у грудях. На КТ-ангіографії виявляють множинні сегментарні емболи. Інший приклад — молода жінка на тлі прийому комбінованих оральних контрацептивів і куріння. Третій — пацієнт із раком підшлункової залози, у якого ТЕЛА стала першим проявом захворювання.
У 2026 році особливу увагу приділяють субмасивним формам, коли гемодинаміка ще стабільна, але є ознаки перевантаження правого шлуночка. Саме ця група потребує ретельного моніторингу, бо декомпенсація може настати протягом годин.
Щорічна захворюваність — 39–115 випадків на 100 000 населення. У США госпіталізують близько 470 000 пацієнтів на рік. Смертність при високому ризику без лікування сягає 30 %, при своєчасному втручанні падає нижче 8 %. До 25 % смертельних випадків відбуваються в перші години після появи симптомів.
Причини та фактори ризику, які найчастіше ігнорують
Основна причина — тромбоз глибоких вен нижніх кінцівок. Близько 90 % усіх тромбоемболій легеневої артерії пов’язані саме з ним. Тромб формується в глибоких венах гомілки, стегна або таза, а потім відривається. Рідше джерелом стають вени верхніх кінцівок (особливо при центральних катетерах) або праві відділи серця при фібриляції передсердь.
Фактори ризику поділяють на сильні, помірні та слабкі. До сильних належать великі ортопедичні операції, переломи стегна чи гомілки, великі травми, активний рак. Помірні — вагітність і післяпологовий період, прийом естрогенів, іммобілізація понад три дні, тромбофілії (фактор V Лейдена, мутація протромбіну). Слабкі — вік старше 60 років, ожиріння, куріння, варикозна хвороба.
У нашій практиці 2024–2026 років ми помітили зростання частки «неспровокованих» ТЕЛА у людей середнього віку без очевидних факторів. Часто за ними стоять приховані тромбофілії або онкологічний процес, який ще не діагностовано. Один із пацієнтів — 47-річний IT-спеціаліст, який працював за комп’ютером по 12 годин і майже не рухався. Через місяць після діагнозу виявили рак товстої кишки.
Особливу групу складають вагітні. Матка стискає вени таза, кров стає більш в’язкою, і ризик зростає вже з другого триместру, а пік припадає на післяпологовий період. Ще один типовий кейс — пацієнт після тривалого перельоту (синдром «економічного класу»). Тромб формується в гомілкових венах через кілька годин сидіння, а симптоми ТЕЛА з’являються вже вдома.
Важливо розуміти: навіть незначний фактор у поєднанні з іншими може стати критичним. Людина з ожирінням, яка приймає оральні контрацептиви і має сімейну історію тромбозів, перебуває в зоні високого ризику, навіть якщо ніколи не лежала в лікарні.
Симптоми: чому їх так легко сплутати з іншими станами
Класична тріада — раптова задишка, біль у грудній клітці та кровохаркання — зустрічається рідко. Найчастіше пацієнт скаржиться лише на раптову задишку (близько 80 % випадків) і біль у грудях плеврального характеру (близько 50 %). Біль посилюється при глибокому вдиху, кашлі або нахилі тулуба.
Інші прояви: тахікардія, відчуття тривоги, запаморочення, синкопе, кашель (іноді з кров’ю), ціаноз губ і нігтьових пластин. При масивній ТЕЛА розвивається шок, артеріальний тиск падає, шкіра стає холодною і вологою. У третини пацієнтів одночасно є ознаки тромбозу глибоких вен — набряк, біль і почервоніння однієї ноги.
Типова помилка — прийняти симптоми за напад паніки, загострення бронхіальної астми або міжреберну невралгію. Один із пацієнтів 62 років три дні лікувався від «пневмонії», поки не розвинувся синкопе. На КТ виявили множинні емболи з інфарктом легені. Інший випадок — молода жінка після пологів, яку відправили додому з діагнозом «післяпологова анемія», а через 12 годин вона потрапила в реанімацію з масивною ТЕЛА.
У 2026 році лікарі все частіше використовують шкалу Wells і Geneva для швидкої оцінки ймовірності. Якщо бали високі, пацієнта негайно направляють на КТ-ангіографію. Навіть при низькій ймовірності позитивний D-димер вимагає подальшого обстеження.
Раптова задишка в стані спокою, біль у грудях при вдиху або непритомність — привід негайно викликати швидку. Особливо якщо є фактори ризику: нещодавня операція, онкологія, вагітність, тривала іммобілізація. Час відіграє вирішальну роль.
Діагностика: від клінічної підозри до точного підтвердження
Діагностика починається з оцінки клінічної ймовірності за шкалами Wells або модифікованою Geneva. При низькій ймовірності визначають D-димер. Негативний результат майже виключає ТЕЛА. При середній і високій ймовірності або позитивному D-димері виконують КТ-ангіографію легеневих артерій — золотий стандарт.
КТ-ангіографія показує дефекти наповнення в артеріях. Класичні ознаки — «половинка м’яти» (polo mint sign) і «залізнична колія». Ехокардіографія дозволяє оцінити перевантаження правого шлуночка, дилатацію і дисфункцію. Ультразвукове дослідження вен нижніх кінцівок виявляє джерело емболії у значної частини пацієнтів.
У нашій практиці ми бачили випадки, коли при сумнівній КТ доводилося застосовувати вентиляційно-перфузійну сцинтиграфію або традиційну ангіографію. Один пацієнт із хронічною хворобою нирок не міг отримати контраст, тому використовували МР-ангіографію. Інший — вагітна жінка, де пріоритет віддали низькодозовій КТ із захистом живота.
Сучасні протоколи 2026 року рекомендують оцінювати не лише наявність тромбу, а й його локалізацію (центральна, сегментарна, субсегментарна) і вплив на правий шлуночок. Саме співвідношення розмірів правого і лівого шлуночків допомагає визначити ризик декомпенсації.
Сучасне лікування: від антикоагулянтів до катетерних технологій
Основа терапії — антикоагулянти. У гострій фазі використовують нефракціонований або низькомолекулярний гепарин. З 2026 року рекомендації AHA/ACC віддають перевагу низькомолекулярним гепаринам у більшості госпіталізованих пацієнтів. Далі переходять на прямі оральні антикоагулянти (апіксабан, ривароксабан, дабігатран, едоксабан) або варфарин.
При ТЕЛА високого ризику (шок, гіпотензія) показана системна тромболітична терапія. Альтеплаза 100 мг протягом двох годин — стандартний протокол. Якщо є протипоказання до тромболізису або він неефективний, застосовують катетер-спрямований тромболізис або механічну тромбектомію.
У 2026 році катетерні методи отримали вищий рівень рекомендацій. Ультразвуково-посилений катетерний тромболізис у поєднанні з антикоагуляцією значно знижує ризик декомпенсації порівняно з однією лише антикоагуляцією у пацієнтів середнього ризику. Хірургічна емболектомія залишається резервним методом для найтяжчих випадків.
Типова помилка — занадто рання відміна антикоагулянтів. Мінімальна тривалість терапії становить три місяці, а при неспровокованій ТЕЛА або онкології — довше, іноді довічно. Пацієнт 55 років після першої ТЕЛА самостійно припинив прийом препарату через два місяці і отримав рецидив із фатальним наслідком.
- Оцінити життєві показники і наявність шоку
- Розрахувати шкалу Wells або Geneva
- Взяти D-димер при низькій імовірності
- Виконати КТ-ангіографію при середній/високій імовірності
- Почати антикоагулянтну терапію одразу після підтвердження (якщо немає кровотечі)
- Оцінити правий шлуночок на ехокардіографії
Профілактика та зміни підходів у 2026 році
Профілактика — найефективніший спосіб зменшити смертність. Після великих операцій застосовують низькомолекулярні гепарини, механічні методи (компресійні панчохи, переміжна пневмокомпресія) і ранню активізацію. Пацієнти з онкологією отримують пролонговану профілактику.
У 2026 році особливу увагу приділяють амбулаторному лікуванню пацієнтів низького ризику. За критеріями Hestia або sPESI частина хворих може лікуватися вдома під наглядом. Це зменшує витрати і ризик госпітальних інфекцій.
Нові рекомендації також підкреслюють роль мультидисциплінарних команд (PERT — Pulmonary Embolism Response Team). У великих центрах така команда збирається протягом години і вирішує, чи потрібна катетерна інтервенція, тромболізис чи хірургія.
Для людей із високим ризиком (попередні ТЕЛА, тромбофілії, онкологія) інколи встановлюють кава-фільтр. Проте його застосування обмежене через можливі ускладнення, і фільтр бажано видаляти після стабілізації стану.
Міф: ТЕЛА завжди супроводжується сильним болем і кровохарканням.
Реальність: Найчастіше є лише задишка, а класична тріада зустрічається рідко.
Міф: Після одного епізоду ризик рецидиву низький.
Реальність: Без адекватної антикоагуляції рецидив протягом року становить 5–10 %.
Ускладнення, віддалені наслідки та якість життя
Гострі ускладнення — інфаркт легені, гостра правошлуночкова недостатність, кардіогенний шок, зупинка кровообігу. Навіть після успішного лікування частина пацієнтів стикається з посттромбоемболічним синдромом: задишка при навантаженні, знижена толерантність до фізичних навантажень, хронічна тромбоемболічна легенева гіпертензія.
Хронічна тромбоемболічна легенева гіпертензія розвивається у 2–4 % пацієнтів і потребує спеціалізованого лікування, включно з легеневою ендартеректомією. У нашій практиці ми спостерігали пацієнтку 41 року, яка через півтора року після ТЕЛА не могла піднятися на третій поверх. Після ендартеректомії її функціональний клас значно покращився.
Психологічні наслідки також важливі. Багато людей після перенесеної ТЕЛА живуть у постійному страху рецидиву. Регулярний контроль, фізична реабілітація і підтримка сімейного лікаря допомагають повернутися до повноцінного життя.
У 2026 році з’явилися дані, що до 50 % пацієнтів через півроку після ТЕЛА мають знижену якість життя. Тому реабілітаційні програми і тривале спостереження стали стандартною частиною ведення.
До 30 % усіх випадків ТЕЛА діагностують лише на автопсії. Це підкреслює, наскільки підступним може бути захворювання і як важливо зберігати високу настороженість навіть при нетипових симптомах.
Тромбоемболія легеневої артерії залишається викликом для клініцистів і пацієнтів. Раннє розпізнавання симптомів, швидка діагностика за сучасними протоколами і індивідуалізоване лікування згідно з рекомендаціями 2026 року дозволяють зберегти життя і мінімізувати віддалені наслідки. Кожна година зволікання може стати критичною, тому знання основних ознак і факторів ризику потрібне не лише лікарям, а й усім, хто піклується про власне здоров’я.
