Двоє лідерів поважного віку намагаються вибратися з катастрофічних воєн, які самі розв’язали. Жодному це не вдається.
Рішення без аналізу наслідків
Президент Росії Володимир Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну на початку 2022 року з метою швидкої зміни режиму в Києві. Операцію планували завершити за лічені дні. Аналогічно президент США Дональд Трамп розпочав масштабну атаку проти Ірану, розраховуючи на швидку зміну режиму в Тегерані. Обидва ухвалили рішення без звичного процесу розробки політики та без урахування всіх можливих наслідків.
Путін діяв в ізоляції під час пандемії COVID-19, спираючись на історичні наративи про Російську імперію. Він продавив «спеціальну військову операцію» через Раду безпеки, ігноруючи заперечення. Трамп пішов на війну після успіху у Венесуелі та переконань прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу. Навіть директор ЦРУ та віцепрезидент Джей Ді Венс висловлювали сумніви, проте рішення було ухвалено.
Тепер обидва лідери опинилися в глухому куті. Президент України Володимир Зеленський забезпечив успішний захист країни, стримуючи російський наступ уже чотири роки. Іранський режим, попри втрати, вижив і встановив контроль над Ормузькою протокою за допомогою дронових технологій.
Оскільки ані Україна, ані Іран не розглядають капітуляцію, лідери змушені згортати початкові цілі. Путін сподівається на політичне врегулювання щодо частин Донецької області. Трамп прагне угоди про відкриття Ормузької протоки та нової ядерної угоди.
Путін може наказувати наступ, але армія не здатна виконати накази. Росія виробляє дрони, однак українські сили завдають ударів по енергетичній інфраструктурі РФ. Україна отримує підтримку від європейців, а її оборонна промисловість покриває половину потреб. Росія дедалі більше залежить від Китаю та Північної Кореї.
США та Ізраїль мають перевагу в повітрі над Іраном, але без наземних операцій не можуть перетворити військовий успіх на політичний. Обидва лідери демонструють відчай: Путін — у закритих бункерах, Трамп — у соцмережах. Історія показує, що провальні війни часто призводять до політичних змін.
Путін і Трамп ведуть розмови, проте не можуть допомогти один одному: у Трампа немає інструментів для перемоги Росії в Україні, а у Путіна — для приборкання Ірану. Принаймні в одному вони досягли успіху: Норвезький комітет Нобелівської премії миру може працювати спокійно.
Leave a Reply