Польська політика пам’яті за останнє десятиліття змінилася з формули взаємного «пробачаємо і просимо пробачення» на односторонні вимоги до України. Це викликає подив і роздратування в Києві, особливо на тлі порушень угоди 1994 року про охорону місць пам’яті.
Вимоги Польщі та реакція України
Використання «українського питання» під час президентських виборів у Польщі, блокування кордону та вимоги позбавити президента Зеленського ордена Білого Орла через назву підрозділу ССО на честь Героїв УПА остаточно загострили ситуацію. Віцепрем’єр-міністр Польщі Владислав Косіняк-Камиш у листі до українського народу зазначив: «УПА може сприйматися частиною суспільства в Україні насамперед крізь призму боротьби з радянською окупацією. Ми розуміємо, що народ, який сьогодні захищається від російського імперіалізму, шукає символів опору, мужності й незламності. Але для поляків УПА не є нейтральним символом боротьби за свободу. Для поляків вона передусім є символом злочинів, вчинених проти беззахисного цивільного населення».
Українська сторона наголошує на симетрії. Десятки тисяч убитих цивільних поляків УПА — це злочин, який варто визнати без виправдань. Водночас нагадують про 20 тисяч українців, загиблих від рук Армії Крайової, та пацифікацію Галичини в 1930-х роках.
Польща, своєю чергою, глорифікує «Проклятих солдатів», відомих злочинами проти сусідніх народів. Експерти зазначають, що така політика пам’яті ускладнює відносини, адже обидві сторони мають складну історію.
«Чому б обом народам не визнати реальність чесно? — пропонує авторка. — Століттями були ворогами-союзниками… Етнічні чистки погано, дискримінація погано, але цілком можна засуджувати цю частину діяльності АК щодо українців і УПА щодо поляків, але визнавати їх внесок у розбудову незалежних держав».
На думку експертів, прагматичний підхід — визнати взаємні злочини та рухатися вперед — залишається найкращим варіантом для обох країн.
Leave a Reply