Протягом багатьох років Євросоюз розглядав розширення як повільний технократичний процес. Кандидати поступово адаптувалися до правил ЄС у стабільному геополітичному середовищі.
Україна змінила цю парадигму. Сьогодні розширення відбувається на тлі війни, відбудови, геополітичного суперництва та економічної переорієнтації. ЄС поки не має інструментів для спільного управління цими викликами.
Виник конфлікт між традицією та реальністю. Нещодавні тертя між Києвом і Брюсселем ілюструють проблему: Україну звинувачують в агресивному просуванні вступу, тоді як деякі столиці наполягають на суворій повільності.
Проблема не в нетерплячості України. Традиційна модель не підходить для одночасного створення зони безпеки, відбудови та інтеграції.
Для Києва вступ — частина стратегії виживання. На тлі війни та невизначеності з підтримкою США потрібна негайна глибша інтеграція: економічна, інституційна, стратегічна.
Небезпечними є і швидкий вступ, і затримка
Затримка має високу ціну. Відбудова України триває: рішення з інфраструктури, енергетики, ланцюгів постачань та оборони ухвалюють зараз. Чи інтегруються вони з Європою, чи орієнтуються на Китай чи США? Це визначить майбутнє не лише України, а й ЄС.
Невизначеність створює політичні ризики в Україні, як показує досвід Балкан: без часових рамок орієнтація стає предметом конкуренції.
Брюссель обґрунтовано боїться реакції в державах-членах. Вступ України вплине на агроринки, згуртованість, промисловість і бюджет. Швидка інтеграція без запобіжників посилить антиєвропейські сили.
Головний глухий кут: затримка послаблює розширення, а поспіх — його підтримку в ЄС.
Питання не в швидкості, а в інституціях для інтеграції за невизначеності. Політика ЄС фрагментована: переговори, відбудова, промисловість — окремо. Бракує стратегії поступової інтеграції до членства.
Потрібна скоординована система, що об’єднає розширення, відбудову, секторальну інтеграцію та промислову політику.
Механізми поступової інтеграції
В експертних колах України пропонують Агентство відбудови та європейської інтеграції (UREIA), подібне до Адміністрації “плану Маршалла”. Відбудова, розширення та інтеграція мусять стати єдиним процесом.
Це не безпрецедентно: ЄС створював координаційні органи в кризах, як DG Reforms після єврокризи 2017 року.
Україна потребує підходу, що поєднає заслуги з геополітикою, промисловістю та безпекою. Інтеграція — поступова, умовна, оборотна.
Україна має входити в економічний і регуляторний простір ЄС до вступу: оборона, енергетика, транспорт, ланцюги постачань. ЄС — компенсувати адаптацію для членів цільовою підтримкою.
Не обхід правил, а визнання: стара модель застаріла.
Є інструменти: асоціація, фонди, переговори, секторальна інтеграція. Бракує координації. Без змін — риторика без дій, вакуум для невизначеності.
Ставки високі: розширення стало стратегічним. Україна демонструє потребу в новій моделі.
Автор: Ласло Бруст, Інститут демократії Центральноєвропейського університету
