Ніна Матвієнко відійшла у вічність 8 жовтня 2023 року в Києві. У віці 75 років, за два дні до свого 76-річчя, перестало битися серце жінки, чий голос десятиліттями втілював саму сутність української пісенної душі. Її смерть стала тихою, але глибокою втратою для всієї нації — люди, які зростали під звуки її виконань, відчули, ніби обірвалася жива нитка, що пов’язувала сучасність із прадавніми мелодіями полів, хат і календарних обрядів.
Голос Ніни Матвієнко ніколи не був просто красивим інструментом. Він пронизував слухача, пробуджував пам’ять роду, змушував серце стискатися від болю й одночасно наповнюватися світлом. За роки незалежності та випробувань її пісні залишалися тим самим якорем, за який трималася культурна ідентичність. Сьогодні, коли минає вже майже три роки з дня її відходу, ця нитка не обірвалася — вона лише стала міцнішою в пам’яті та нових інтерпретаціях.
Спадщина співачки живе не лише в архівних записах. Вона звучить у сучасних проєктах, на фестивалях, у навчальних програмах і в серцях тих, хто шукає автентичний український звук. Її відхід не поставив крапку — він підкреслив, наскільки важливо зберігати й передавати далі те, що вона берегла все життя.
Точна дата та обставини прощання з легендою
8 жовтня 2023 року вранці донька співачки Антоніна Матвієнко опублікувала в соціальних мережах коротке й болісне повідомлення: «Мама померла». Ця звістка миттєво облетіла країну. Ніна Митрофанівна прожила 75 років — народилася 10 жовтня 1947-го в селі Неділище на Житомирщині, а пішла за два дні до чергового дня народження.
Причиною стала тривала боротьба з онкологічним захворюванням. Співачка проходила лікування в Києві, де й провела останні місяці. Попри фізичну слабкість, вона до останнього зберігала гідність і внутрішню силу, якою завжди вражала оточення. Прощання відбулося в столиці, а поховали її на Звіринецькому кладовищі — місці, яке згодом стало точкою паломництва для шанувальників.
Дитинство, загартоване працею та піснею
Ніна народилася п’ятою дитиною в багатодітній селянській сім’ї — всього було одинадцятеро. Батько часто хворів на пристрасть до алкоголю, мати мала рідкісний дар співати в кілька голосів. Саме від неї маленька Ніна вперше почула справжню народну мелодію. У хаті, де свято наставало лише тоді, коли батько не був п’яним і батьки разом заводили пісню, голос став єдиним світлом.
З чотирьох років дівчинка доглядала молодших, пасла худобу, одного літа наймитувала. У 1958-му її віддали до інтернату — спочатку в Потіївку, потім у Коростень. Там вона займалася легкою атлетикою, акробатикою, вчилася виживати в колективі. Важкі умови загартували характер: Ніна росла доброю, але впертою, з гострим почуттям справедливості. Уже тоді голос став її захистом і способом говорити про світ.
Шлях до великої сцени: хор Верьовки та перші тріумфи
1966 року Ніна записалася до вокальної студії при Державному українському народному хорі імені Григорія Верьовки. Через два роки вона вже солістка. Почалися гастролі — Мексика, Канада, США, країни Європи, Латинська Америка. Світ почув українську пісню в чистому, глибокому, проникливому виконанні.
1971-го вона стала фіналісткою «Пісні року» з «Ой летіли дикі гуси». Ця композиція назавжди закріпила за нею статус однієї з найяскравіших виконавиць фольклору. 1975 року заочно закінчила філологічний факультет Київського університету — освіта допомогла їй не лише співати, а й глибоко розуміти тексти, зберігати автентику.
З 1991 року Ніна Матвієнко працювала солісткою Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Вона майстерно поєднувала народну традицію з академічним звучанням, співпрацювала з такими композиторами, як Євген Станкович, Мирослав Скорик, Ганна Гаврилець. Її голос звучав у мультфільмах, телевізійних виставах, художніх стрічках — «Пропала грамота», «Солом’яні дзвони», «Маруся Чурай».
Пісні, що стали частиною національної пам’яті
Репертуар Ніни Матвієнко налічував понад 250 творів. Вона виконувала обрядові, ліричні, гумористичні пісні, балади XVII–XVIII століть, колядки, щедрівки, веснянки, купальські, жниварські, весільні та колискові. Кожна з них у її інтерпретації набувала нового життя.
Ось лише кілька яскравих прикладів:
- «Ой летіли дикі гуси» — пісня, що принесла їй всенародну славу ще на початку 1970-х.
- «Колискова зорі» — ніжна, прониклива, з відчуттям космічної тиші.
- «Квітка душа» — про жіночу долю, біль і красу одночасно.
- «Чарівна скрипка» — пізній шедевр, за який 2020 року отримала премію «Українська пісня року».
- «Дикі гуси», «Цей день» (у дуеті з Монатиком), численні псалми та історичні балади.
Її виконання ніколи не було простим відтворенням. Ніна вкладала в кожну ноту особистий досвід, біль і надію цілого народу. Голос звучав так, ніби сама земля України співала крізь неї.
Нагороди та державне визнання
Творчий шлях Ніни Матвієнко відзначено найвищими державними нагородами України.
| Рік | Нагорода | Значення |
|---|---|---|
| 1978 | Заслужена артистка УРСР | Визнання внеску в розвиток мистецтва |
| 1985 | Народна артистка УРСР | Найвище звання в радянській Україні |
| 1988 | Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка | За концертну діяльність 1985–1987 років |
| 2006 | Герой України | Найвища державна нагорода |
| 2024 (посмертно) | Національна легенда України | За збереження культурної спадщини |
Ці нагороди — не просто відзнаки. Вони свідчать про те, що держава нарешті визнала: Ніна Матвієнко була не лише співачкою, а справжньою берегинею національної ідентичності.
Родина, громадянська позиція та внутрішній світ
Ніна Матвієнко була матір’ю співачки Антоніни Матвієнко. Чоловік — Петро Гончар. У родині завжди панувала любов до української пісні та традиції. Донька неодноразово говорила, що мама була для неї не лише наставницею, а й моральним компасом.
Співачка ніколи не залишалася осторонь суспільних подій. Вона брала участь у Помаранчевій революції та Євромайдані. Водночас її позиція щодо війни на Донбасі була складною й чесною: вона називала її братовбивчою, не підтримувала жодну зі сторін у конфлікті й відмовлялася відвідувати військових, бо не знаходила слів, які могли б заспокоїти біль. Це не применшує її значення — навпаки, підкреслює глибину й принциповість людини, яка жила піснею, а не гаслами.
Останні роки та тихе прощання
Навіть у зрілому віці Ніна Матвієнко продовжувала виступати, записувати нові пісні, працювати над книгами спогадів. 2003 року вийшла її книга «Ой виорю нивку широкую» з репертуаром понад 250 пісень та коментарями. 2004-го — «Уже так не буде, як є». Вона передавала досвід молодим, очолювала журі конкурсів, підтримувала благодійні проєкти.
Останні роки були позначені хворобою. Попри це, співачка зберігала внутрішню рівновагу. 8 жовтня 2023 року її не стало. Країна відреагувала хвилями спогадів, сліз і подяки. На другий рік після смерті, у 2025-му, на Звіринецькому кладовищі встановили мармуровий пам’ятник з портретом у вінку та вишиванці. Спочатку на ньому була помилка в даті смерті — липень замість жовтня. Після резонансу в мережі дату виправили, хоча й не повністю. Цей момент став ще одним доказом того, наскільки жива пам’ять про Ніну Матвієнко.
Спадщина, що не згасає: чому її голос важливий і в 2026 році
У 2024 році Ніна Матвієнко посмертно отримала звання Національної легенди України. Це не формальність — це визнання того, що вона зробила для збереження фольклорної традиції більше, ніж багато офіційних інституцій. Її голос допомагав українцям не втратити себе в радянські часи, коли національне придушували. У роки незалежності він став символом чистоти й сили.
Сьогодні пісні Ніни Матвієнко звучать на фестивалях, у шкільних програмах, у плейлистах молодих виконавців. Молоді артисти роблять кавери, сучасні композитори звертаються до її репертуару. Голос, записаний десятиліття тому, продовжує лікувати, надихати й нагадувати: українська культура — це не музейний експонат, а жива, дихаюча сила.
Коли ми запитуємо «коли померла Ніна Матвієнко», відповідь — 8 жовтня 2023 року. Але коли ми запитуємо, де вона живе сьогодні, відповідь набагато ширша: у кожній ноті, у кожному серці, яке пам’ятає, як звучить справжня українська пісня. Її відхід не завершив історію — він лише передав естафету далі. І ми, ті, хто чує цей голос крізь роки, зобов’язані її нести.
Leave a Reply