Вадим Олегович Сухаревський: шлях від першого пострілу до архітектора дронової війни

Вадим Олегович Сухаревський, позивний «Борсук», — полковник Збройних Сил України, Герой України, людина, чиє ім’я міцно вплетене в історію сучасної української армії. Саме він 13 квітня 2014 року під Семенівкою біля Слов’янська вперше відкрив вогонь на ураження по російських бойовиках, порушивши тодішні обмеження і врятувавши спецпризначенців СБУ «Альфа». Згодом він став одним із піонерів застосування дронів, командиром 59-ї окремої мотопіхотної бригади під час звільнення Херсона, а у 2024–2025 роках — першим командувачем Сил безпілотних систем ЗСУ.

Народився 6 жовтня 1984 року в Береговому на Закарпатті. Пройшов шлях від строковика-розвідника та учасника миротворчої місії в Іраку до заступника командувача Оперативного командування «Схід». Його кар’єра — це історія офіцера, який постійно обирав відповідальність замість комфорту, інновації замість шаблонів і життя підлеглих замість формальних наказів.

Сьогодні, у 2026 році, Сухаревський залишається ключовою фігурою на східному напрямку, інтегруючи досвід десятирічної війни з новітніми технологіями безпілотних систем. Його біографія — не просто перелік посад, а живий приклад того, як одна людина може змінювати правила ведення бою.

Ранні роки, освіта та формування характеру

Вадим Сухаревський народився і виріс у Береговому — місті з багатою історією на заході України. Батьки спочатку не підтримували його прагнення до військової служби, але хлопець був наполегливим. Він закінчив Мукачівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, де вже тоді проявив дисципліну і лідерські якості. Строкову службу проходив у розвідувальному підрозділі 80-го аеромобільного полку в Хирові. Там брав участь у бойовій підготовці та міжнародних навчаннях, що заклало основу його майбутнього стилю командування — поєднання жорсткості з гнучкістю.

У 2005 році вступив до Львівського інституту Сухопутних військ Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів». Закінчив навчання у 2009 році. Пізніше, у 2016-му, здобув освіту в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. У 2024 році отримав магістерський ступінь з права в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. Такий широкий освітній фундамент дозволив йому не лише керувати бойовими діями, а й системно мислити про розвиток родів військ.

За моїм досвідом спостереження за офіцерами його покоління, саме поєднання ліцейної дисципліни, розвідувальної школи та академічної підготовки формує тих командирів, які здатні приймати самостійні рішення під вогнем. Сухаревський ніколи не був «кабінетним» офіцером — з перших днів служби він шукав можливість бути ближче до реальної роботи підрозділу.

Миротворча місія в Іраку та перші бойові уроки

У лютому–жовтні 2004 року у складі 6-ї окремої механізованої бригади Сухаревський брав участь у миротворчій місії в Іраку. Найважливішим епізодом стала битва за Ель-Кут 5–7 квітня, коли українські підрозділи разом із коаліційними силами відбивали атаки бойовиків Армії Магді. Завданням було утримати об’єкти, передані під охорону. Тодішній досвід реального бою в умовах міської забудови і високої інтенсивності вогню став для молодого солдата першою школою виживання і прийняття рішень під тиском.

Після повернення з Іраку він свідомо обрав офіцерську кар’єру. У 2011 році вже командував аеромобільною ротою 80-го аеромобільного полку. Командир полку відзначав його як одного з найкращих ротних. Саме в цей період Сухаревський формував власний стиль — максимальна підготовка особового складу, постійні тренування і відмова від формалізму. Колеги згадують, що він міг годинами розбирати помилки після навчань, але ніколи не принижував підлеглих.

Типова помилка багатьох молодих офіцерів того часу — намагатися копіювати радянські шаблони. Сухаревський пішов іншим шляхом: аналізував реальні загрози і шукав рішення, які працюють тут і зараз. У нашій практиці такі командири рідко «вигорають» і швидше стають ядром підрозділів, навколо яких збираються найкращі.

13 квітня 2014 року: перший постріл війни

13 квітня 2014 року біля Семенівки під Слов’янськом група спецпризначенців СБУ «Альфа» потрапила в засідку російських бойовиків під командуванням Ігоря Гіркіна. Офіцерам ЗСУ було наказано не відкривати вогонь, щоб уникнути ескалації. Сухаревський, тоді старший лейтенант і командир роти, оцінив ситуацію інакше. Він наказав висунутися вперед, особисто сів за кулемет БТР і відкрив вогонь. Це був перший офіційний постріл Збройних Сил України на ураження по російських силах у цій війні.

У бою брав участь невеликий загін — лише шість бійців. Внаслідок вогню бойовики відступили, але капітан СБУ Геннадій Біляченко загинув, двоє офіцерів отримали поранення. Рішення Сухаревського врятувало решту групи. Пізніше він неодноразово говорив, що шкодує лише про одне — що куля не знайшла Гіркіна того дня.

Після цього підрозділ діяв під Ізюмом, блокував Слов’янськ, проводив розвідку і штурмові дії. У липні разом із батальйоном «Айдар» відбивав атаку на Георгіївку. У серпні брав участь у рейді 95-ї бригади, під час якого було звільнено сім населених пунктів, зокрема Новосвітлівку та Хрящувате. 16–17 серпня під Красним Сухаревський отримав поранення в ногу і контузію від вибуху гранати — три кулі влучили в бронежилет. Після лікування йому пропонували перейти в «Альфу», але він повернувся в сектор А.

Морська піхота, Маріуполь і перші дрони

У 2016 році Сухаревський очолив 1-й батальйон 36-ї окремої бригади морської піхоти, а згодом — 503-й окремий батальйон морської піхоти. Під його керівництвом батальйон пройшов глибоку реорганізацію: оновлення особового складу, техніки, ідеології. На Маріупольському напрямку в «сірій зоні» підрозділ відтіснив противника на кілька кілометрів, сприяв звільненню Водяного і захопленню Диерської висоти.

Саме тут Сухаревський став одним із перших українських командирів, хто системно використовував квадрокоптери для коригування артилерійського вогню. До кінця 2016 року всі міномети його підрозділу стріляли з урахуванням даних дронів. Позиції противника оновлювали двічі на тиждень. Це дозволило змінити лінію зіткнення на користь українських сил задовго до масового поширення FPV-дронів.

Практичний нюанс, який багато хто недооцінював: дрони тоді були дорогими і рідкісними. Сухаревський організував навчання операторів безпосередньо в підрозділі і домігся, щоб інформація з повітря швидко доходила до артилеристів. Типова помилка інших — ставитися до дронів як до «іграшок». Він зробив їх інструментом щоденної роботи.

59-та бригада і звільнення Херсона

У лютому 2022 року Сухаревський був призначений командиром 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Під час повномасштабного вторгнення бригада діяла на південному напрямку. Саме її підрозділи одними з перших увійшли на територію Херсонської області і прорвали оборонні рубежі противника. У серпні 2022-го бригада вела наступ між Миколаєвом і Херсоном. 9 листопада зайняла Зелений Гай, що дозволило артилерії діставати підступи до міста. 14 листопада Сухаревський разом із Президентом Володимиром Зеленським і тридцятьма підлеглими підняв прапор України у звільненому Херсоні.

18 червня 2022 року йому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». У складі бригади діяла відома ротно-тактична група «Птахи Мадяра», яка вже тоді демонструвала високий рівень застосування БпЛА.

Зв’язок із сучасністю очевидний: досвід 59-ї бригади став одним із фундаментів для створення окремого роду військ — Сил безпілотних систем. Сухаревський розумів, що майбутнє війни — за асиметричними технологіями, які дозволяють зберігати життя піхоти.

Сили безпілотних систем: створення і розвиток

10 лютого 2024 року Сухаревського призначили заступником Головнокомандувача ЗСУ з питань застосування безпілотних систем. Пропозицію зробили представники Офісу Президента і особисто Володимир Зеленський. 10 червня 2024 року наказом міністра оборони Рустема Умєрова він став першим командувачем новостворених Сил безпілотних систем.

Під його керівництвом формувалася вертикаль нового роду військ. Серед ключових ініціатив — альтернатива Starlink для роботи біля окупованого Криму, дрони-матки з дальністю понад 70 км, які несуть FPV і виступають ретрансляторами, лазерна зброя (Україна стала п’ятою країною світу, здатною збивати повітряні цілі на відстані понад 2 км). Також розвивалися наземні роботизовані комплекси.

У грудні 2024 року Сухаревський публічно говорив про необхідність системного підходу: не просто купувати дрони, а будувати екосистему — від підготовки операторів до логістики і взаємодії з іншими родами військ. Він пропонував чіткий розподіл зон відповідальності: до 30 км вглиб лінії бойового зіткнення — рівень бригад і корпусів, далі — Сили безпілотних систем і спецпідрозділи.

3 червня 2025 року його звільнили з посади командувача СБС і призначили заступником командувача Оперативного командування «Схід». Сам він пояснив це розбіжностями у баченні подальшого розвитку роду військ. При цьому підкреслив, що залишається у строю як офіцер, відданий справі більшій за будь-яку посаду.

Особисте життя, нагороди та сучасна роль

Вадим Сухаревський одружений. Дружина — оперна співачка і бандуристка Юлія Сухаревська з Чернігова. Подружжя має доньку і сина. У квітні 2023 року одну з вулиць у рідному Береговому назвали на його честь. Серед хобі — рольові відеоігри, зокрема фанат серії «S.T.A.L.K.E.R.» і Warhammer, а також дайвінг.

Нагороди: Герой України (2022), ордени Богдана Хмельницького II і III ступенів, ордени «За мужність» II і III ступенів, орден «Народний Герой України», численні відомчі відзнаки. У жовтні 2022 року увійшов до списку 25 найвпливовіших українських військових за версією NV, у серпні 2024 — на 12 місце серед ста найвпливовіших українців.

Станом на 2026 рік як заступник командувача ОК «Схід» він інтегрує досвід дронової війни в операції на найгарячішому напрямку. У інтерв’ю він наголошує, що Росія копіює українські рішення, але програє в ініціативі та гнучкості. Його підхід залишається практичним: чіткі зони відповідальності, збереження життя особового складу і постійне технологічне вдосконалення.

Українська армія 2026 року вже неможлива без урахування уроків, які виніс і впровадив Вадим Олегович Сухаревський. Його історія — це історія про те, як рішучість однієї людини в критичний момент може задати тон цілій війні, а системна робота — змінити її характер на десятиліття вперед.