Євген Мураєв, харківський бізнесмен і колишній народний депутат, який колись володів впливовими проросійськими телеканалами, зараз перебуває в Пекіні, столиці Китаю. У січні 2025 року він дав тривале інтерв’ю проросійському коментатору Олександру Лазарєву і прямо заявив, що живе там з родиною, відчуває себе в безпеці завдяки тисячам камер спостереження та нейтральній позиції Китаю. Повернення до України він не планує найближчим часом.
Його шлях до такого стану почався задовго до повномасштабного вторгнення. Мураєв будував медіаімперію, просував ідеї «дружби з Росією», а після 24 лютого 2022 року опублікував заклик до «капітуляції України». Вже у травні 2022-го він перетнув кордон з Угорщиною і зник з українського інформаційного поля. Спочатку журналісти знайшли його у Відні, а з 2025 року він сам підтвердив переїзд до Пекіна.
Санкції Ради національної безпеки і оборони від січня 2025 року, підозри СБУ у державній зраді та нова підозра у травні 2026 року за заперечення російської агресії та поширення кремлівської пропаганди закрили для нього будь-які двері назад. Його партія «Наші» заборонена, канали заблоковані на YouTube та TikTok. Сьогодні Мураєв — це фігура, яка продовжує коментувати події з-за кордону, але вже не має реального впливу всередині країни.
Від харківського бізнесу до Верховної Ради: як формувався образ Мураєва
Євген Володимирович Мураєв народився 2 грудня 1976 року в Змієві Харківської області. Освіту здобув у Харківському національному університеті імені Каразіна за спеціальністю економіст, а пізніше — в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого. У 2000-х він займався оптовою торгівлею нафтопродуктами, очолював компанії «Анклав» та «МКМ-Харків», а також «Східну фінансову групу».
Політична кар’єра почалася з посади голови Зміївської районної державної адміністрації у 2010–2012 роках. Потім — депутат Харківської облради від Партії регіонів. У 2012-му він потрапив до Верховної Ради VII скликання за списками Партії регіонів, а у 2014-му — до VIII скликання вже як позафракційний, пов’язаний з Опозиційним блоком.
У 2018 році Мураєв створив власну партію «Наші» та почав активно розвивати медіа. Телеканали «НАШ» та NewsOne стали майданчиками для жорсткої критики влади, просування тез про «громадянський конфлікт» на Донбасі та закликів до виконання Мінських угод. Рейтинги партії рідко перевищували 5–6 %, але вплив на східну аудиторію через телебачення був відчутним. Британська розвідка у січні 2022 року навіть назвала Мураєва одним із можливих кандидатів Кремля на роль «нового керівника уряду» у разі швидкого захоплення Києва.
Проросійські наративи та медіаімперія: інструменти впливу
Мураєв ніколи не приховував симпатій до Росії. Він говорив про «багатовікову історію в рамках єдиної держави», називав українців і росіян «не чужим народом», критикував владу за невиконання Мінських домовленостей. Його телеканали регулярно запрошували гостей, які поширювали схожі меседжі. Це приносило популярність у певних регіонах, але водночас робило його мішенню для українських спецслужб.
Після 2019 року, коли він зняв свою президентську кандидатуру на користь Олександра Вілкула, Мураєв зосередився на медіа та партійному будівництві. Партія «Наші» позиціонувала себе як «опозиційна», але чітко трималася проросійського курсу. Закриття каналів та заборона партії у червні 2022 року стали логічним продовженням цієї лінії.
Втеча з України та життя у Відні: перші роки за кордоном
25 лютого 2022 року Мураєв опублікував пост про «капітуляцію України» — публікацію швидко видалили. У травні 2022-го він з родиною перетнув українсько-угорський кордон. Журналісти видання «Українська правда» у розслідуванні «Батальйон Відень» встановили, що політик оселився в австрійській столиці. Іноді він бував у Братиславі у справах.
Життя у Відні виглядало спокійним: сім’я, можливий бізнес, відсутність публічних заяв майже три роки. Проте українські правоохоронці не забували про нього. У липні 2023 року СБУ заочно повідомила Мураєву про підозру у державній зраді (частина 1 статті 111 Кримінального кодексу) та порушенні рівноправності громадян. Слідство зібрало матеріали про його інформаційно-підривну діяльність до і після початку повномасштабного вторгнення.
Переїзд до Пекіна: чому саме Китай і як виглядає життя у 2025–2026 роках
У січні 2025 року Мураєв несподівано «воскрес» у публічному просторі. У двогодинному інтерв’ю на YouTube-каналі він заявив, що живе в Пекіні з родиною. Причини переїзду він пояснив просто: у Китаї він почувається в безпеці, місто наповнене камерами, а українським спецслужбам там працювати значно складніше. Екстрадиції з Китаю для нього немає, а нейтральна позиція Пекіна щодо війни створює комфортне середовище.
В інтерв’ю Мураєв знову назвав війну «поганими відносинами між країнами» та «внутрішнім громадянським конфліктом», закликав ЗСУ «розвернути зброю проти влади» та передати Україну «перехідному уряду Китаю». Такі заяви стали підставою для нової підозри від СБУ у травні 2026 року — вже за заперечення збройної агресії РФ та поширення кремлівської пропаганди.
Життя в Пекіні для Мураєва — це не туризм. Він уникає публічних поїздок, дає рідкісні інтерв’ю та намагається залишатися в інформаційному полі через Telegram та інші платформи. Китай для нього — це одночасно і захист, і обмеження: тотальний контроль за пересуванням, відсутність вільного доступу до багатьох ресурсів, культурна ізоляція.
Санкції, кримінальні справи та блокування: правові реалії 2025–2026 років
19 січня 2025 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про санкції РНБО проти проросійських пропагандистів. Мураєв потрапив до списку на 10 років: блокування активів, заборона на в’їзд, позбавлення державних нагород. Росія, навпаки, зняла з нього свої санкції ще у 2023 році.
Справу про державну зраду слідство завершило, обвинувальний акт скерували до суду. Йому загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Нова підозра у травні 2026 року лише посилила позицію обвинувачення. Паралельно платформи почали чистити його контент: YouTube та TikTok заблокували канали Мураєва за поширення дезінформації.
| Дата | Подія | Наслідки |
|---|---|---|
| 25 лютого 2022 | Публікація про «капітуляцію України» | Початок переслідування, втеча за кордон |
| Травень 2022 | Втеча з України через Угорщину | Оселення у Відні, Австрія |
| Липень 2023 | Підозра СБУ у державній зраді | Заочне обвинувачення, справа до суду |
| Січень 2025 | Інтерв’ю з Пекіна, визнання місця перебування | Нові заяви, посилення уваги спецслужб |
| 19 січня 2025 | Санкції РНБО на 10 років | Блокування активів, позбавлення нагород |
| Травень 2026 | Нова підозра СБУ за пропаганду | Додаткові обвинувачення у запереченні агресії |
Джерела даних: LIGA.net, Chesno.org.
Що залишилося від медіаімперії та політичних амбіцій
Партія «Наші» заборонена судом ще у 2022 році. Телеканали припинили ефірне мовлення. Спроби реанімувати вплив через боти та «порожні» акаунти у 2026 році фіксували моніторингові групи, але реального ефекту це не дало. Мураєв більше не контролює потужні медіаресурси і не має доступу до української аудиторії в колишніх обсягах.
Його нинішня діяльність зводиться до рідкісних інтерв’ю та постів у Telegram. Він продовжує просувати тези про «мир», «переговори» та «внутрішній конфлікт», але тепер це звучить з Пекіна — міста, де камери стежать за кожним кроком, а держава жорстко контролює інформаційний простір. Іронія долі: людина, яка роками говорила про «свободу» та «дружбу з Росією», знайшла притулок саме в авторитарному Китаї.
Сьогодні Мураєв — це вже не той медіамагнат і політик, який міг впливати на порядок денний у Харкові чи Києві. Це фігура, яка спостерігає за війною з далекої відстані, дає коментарі та чекає на розвиток подій. Його історія — це приклад того, як ідеологічний вибір і публічні заяви можуть радикально змінити життя: від депутатського крісла та власних телеканалів до життя в Пекіні під пильним оком китайських камер спостереження.
Питання «Мураєв де зараз» має чітку відповідь на середину 2026 року: у китайській столиці, далеко від України, з обмеженими можливостями впливу та під тиском українських правоохоронних органів. Його подальша доля залежить від того, як розвиватимуться події на фронті та в міжнародній політиці, але повернення до активної української політики виглядає малоймовірним.
