Весна 1838 року подарувала Україні те, що жодні гроші, здавалося б, купити не можуть, — свободу генія. 22 квітня 1838 року (4 травня за новим стилем) поміщик Павло Енгельгардт підписав відпускну, і 24-річний Тарас Шевченко з кріпака перетворився на вільну людину. Аркуш паперу з кількома підписами став перепусткою у нове життя — і, без перебільшення, відправною точкою для всієї новітньої української культури.
За цією датою ховається ціла драма з інтригами, торгами, благодійною лотереєю та портретом, який коштував 45 кілограмів чистого срібла. У звільненні юнака взяли участь найяскравіші постаті мистецького Петербурга: Карл Брюллов, Василь Жуковський, Олексій Венеціанов, Іван Сошенко, Євген Гребінка. Загалом до справи долучилося понад двадцять людей, і частина з них побажала назавжди залишитися невідомими.
Розберімо цю історію до найдрібніших деталей: як кріпак-козачок опинився в столиці імперії, скільки правив за нього поміщик, як працювала знаменита лотерея і чому навколо точної дати розіграшу досі сперечаються дослідники.
Кріпак із Кирилівки: яким було життя Тараса до волі
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Звенигородщині у родині кріпаків, що належали Василю Енгельгардту. Дитинство було гірким, як полин: у дев’ять років хлопець втратив матір, у одинадцять — батька. Сирота наймитував, пас громадську отару, вчився грамоти в сільських дяків і вже тоді малював усюди, де лише траплявся шматок паперу чи стіна.
У чотирнадцять років Тараса забрали «козачком» — дворовим слугою — до молодого пана Павла Енгельгардта. Хлопець мусив годинами стояти в передпокої, подавати люльку та виконувати дрібні забаганки. А вночі потайки перемальовував лубочні картинки. Якось у Вільні пан застав його за малюванням при свічці — і наказав відшмагати на стайні. Парадокс у тому, що саме цей епізод, схоже, підказав Енгельгардтові думку: з кріпака може вийти зиск, якщо вивчити його на «кімнатного живописця».
1831 року пан переїхав до Петербурга, а 1832-го законтрактував Тараса на чотири роки до майстра декоративного розпису Василя Ширяєва. Удень — виснажлива робота на риштуваннях, фарбування стель і театральних плафонів. А білими ночами юнак тікав до Літнього саду змальовувати античні статуї. Саме там доля приготувала йому головну зустріч життя.
Доленосна зустріч у Літньому саду
Влітку 1836 року серед мармурових статуй Літнього саду молодого рисувальника помітив земляк — художник Іван Сошенко, учень Академії мистецтв. Розговорилися. Сошенко був вражений і здібностями хлопця, і його становищем: талант такого масштабу — і в кріпацьких кайданах. Саме Сошенко першим почав замислюватися про звільнення Тараса і запустив ланцюжок знайомств, який зрештою привів до волі.
Далі події розгорталися, наче добре написаний роман. Сошенко познайомив Тараса з письменником Євгеном Гребінкою, який узявся за літературну освіту юнака й запрошував його на свої вечори. Конференц-секретар Академії мистецтв Василь Григорович і живописець Олексій Венеціанов відчинили двері до мистецьких кіл: у лютому 1837 року Товариство заохочення художників дозволило Шевченкові неофіційно відвідувати навчальні класи. А далі — знайомство з поетом Василем Жуковським, вихователем спадкоємця престолу, і з самим Карлом Брюлловим, автором легендарної «Загибелі Помпеї», найгучнішим художником імперії.
Брюллов, побачивши малюнки кріпака, не приховував обурення. За спогадами сучасників, він назвав Енгельгардта «найбільшою свинею в торжковських туфлях» — і особисто поїхав до полковника просити відпустити обдарованого юнака. Та поміщик милосердям не страждав: він чудово розумів, кого тримає в руках, і виставив ціну.
2500 рублів за генія: скільки коштувала свобода
Енгельгардт зажадав 2500 рублів асигнаціями. Щоб відчути масштаб: ця сума вп’ятеро перевищувала тогочасну ціну кваліфікованого кріпака й була еквівалентна приблизно 45 кілограмам чистого срібла. На такі гроші родина могла безбідно жити кілька років. Полковник торгувався не за людину — за актив, який у перспективі міг приносити прибуток як модний портретист.
Ні Брюллов, ні Жуковський, попри гучні імена, не мали вільних 2500 рублів — і тоді народилася ідея, що увійшла в усі підручники: розіграти в благодійній лотереї портрет, написаний рукою найдорожчого художника імперії.
План був елегантний. Брюллов пише портрет Василя Жуковського — постаті, наближеної до двору. Портрет розігрують у лотереї серед царської родини та вельмож. Виручені гроші йдуть Енгельгардтові. Брюллов узявся за пензель ще у квітні 1837 року, але робота розтяглася на довгі місяці — і Тарас, який уже знав про задум, мучився очікуванням, втрачаючи сон і здоров’я.
Лотерея, що подарувала волю
Розіграш відбувся у квітні 1838 року. Квитки вартістю 300–400 рублів придбали імператриця Олександра Федорівна, великі княжни, спадкоємець престолу — майбутній Олександр II, гофмейстерина Юлія Баранова та інші придворні. Царська родина загалом внесла 1000 рублів, решту суми доклали Брюллов, Жуковський, Вієльгорський та інші доброчинці. Цікавий нюанс: де саме відбувся розіграш, достеменно невідомо. Частина дослідників називає Александрівський палац у Царському Селі 14 квітня, проте шевченкознавець Петро Жур зауважив, що у списку присутніх там осіб немає головних організаторів. Імовірнішим місцем вважають Анічков палац у Петербурзі.
Хто ж конкретно доклався до звільнення? Ось ключові постаті цієї історії:
| Учасник | Хто це був | Роль у викупі |
| Іван Сошенко | Художник, земляк Тараса | Перший помітив талант, ініціював справу звільнення |
| Євген Гребінка | Український письменник | Увів Тараса в літературні кола, підтримував освіту |
| Карл Брюллов | Найвідоміший живописець імперії | Написав портрет Жуковського для лотереї, вів переговори |
| Василь Жуковський | Поет, вихователь спадкоємця престолу | Організував лотерею, позував для портрета, вручив відпускну |
| Михайло Вієльгорський | Граф, гофмейстер, меценат | Допоміг з організацією розіграшу та фінансами |
| Олексій Венеціанов | Придворний живописець | Лобіював справу в Академії та при дворі |
Джерело даних: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Кожен із цих людей ризикував щонайменше репутацією: відкрито визволяти кріпака, торгуючись із полковником гвардії, у миколаївській імперії було справою делікатною. Тим ціннішим виглядає результат — гроші зібрали, і Енгельгардт, отримавши свої асигнації, поставив підпис.
22 квітня 1838 року: день, коли впали кайдани
Відпускну датовано 22 квітня 1838 року за старим стилем — саме цей день офіційно вважається датою викупу Шевченка з кріпацтва. Документ засвідчили своїми підписами Карл Брюллов, Василь Жуковський і Михайло Вієльгорський — компанія свідків, про яку звичайний кріпак не міг і мріяти. У тексті значилося, що Тарас «волен избрать себе род жизни какой пожелает» — вільний обрати собі той спосіб життя, який забажає.
25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова Жуковський у присутності Вієльгорського й Аполлона Мокрицького вручив Тарасові заповітний папір — і, за спогадами Сошенка, той день став днем невимовної радості Шевченкової душі.
Сошенко згадував, як Тарас увірвався до його кімнати через вікно, перекинувши мольберт, кинувся на шию з криком «Воля! Воля!» — і обидва розплакалися. Щоб не заплутатися в датах, які гуляють різними публікаціями, зведемо хронологію в одну таблицю:
| Подія | Дата (старий стиль) | Дата (новий стиль) |
| Лотерея з портретом Жуковського | орієнтовно 14–20 квітня 1838 | 26 квітня – 2 травня 1838 |
| Підписання відпускної Енгельгардтом | 22 квітня 1838 | 4 травня 1838 |
| Вручення відпускної Шевченкові | 25 квітня 1838 | 7 травня 1838 |
Джерело даних: Gazeta.ua.
Розбіжності в датах пояснюються просто: різниця між юліанським і григоріанським календарями у XIX столітті становила 12 днів, тож одна й та сама подія в різних джерелах має «два дні народження». Офіційною датою звільнення лишається 22 квітня (4 травня) — день, проставлений у самій відпускній.
Що дала свобода: Академія, «Кобзар» і безсмертя
Воля спрацювала миттєво. Уже 23 квітня 1838 року, наступного дня після підписання відпускної, Шевченко почав відвідувати класи Академії мистецтв і майстерню Брюллова, невдовзі ставши улюбленим учнем метра. У 1839 році його зарахували пансіонером Товариства заохочення художників і нагородили срібною медаллю за малюнок з натури. Художник-кріпак, якого шмагали за свічку й малюнок, тепер працював поруч із першими пензлями імперії.
А 1840 року сталося головне: світ побачив «Кобзар» — збірку з восьми поезій, яка назавжди змінила українську літературу й перетворила вчорашнього кріпака на голос цілого народу.
Вдячність своїм визволителям Тарас висловив так, як умів лише він: поему «Катерина» присвятив Василю Жуковському на пам’ять про 22 квітня 1838 року, а Гребінці — «Перебендю». Гірка іронія долі в тому, що свобода виявилася недовгою: 1847 року за участь у Кирило-Мефодіївському братстві поета заарештували й віддали в солдати із забороною писати й малювати. Та навіть десятилітнє заслання не змогло скасувати того, що почалося квітневого дня 1838-го.
Історія викупу Шевченка з кріпацтва — це рідкісний випадок, коли солідарність митців виявилася сильнішою за систему. Один портрет, одна лотерея, два десятки небайдужих людей — і ланцюги, що тримали генія двадцять чотири роки, розсипалися. Дата 22 квітня (4 травня) 1838 року варта того, щоб її пам’ятати не лише на іспитах: без неї не було б ні «Кобзаря», ні «Заповіту», ні тієї України, яку ці тексти виплекали. Свобода однієї людини інколи стає свободою мільйонів — і шевченківська весна 1838 року довела це краще за будь-які трактати.
