72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців — це механізоване з’єднання Сухопутних військ Збройних Сил України з пунктом постійної дислокації в Білій Церкві на Київщині. Військова частина А2167 входить до оперативного командування «Північ». Гасло бригади — «Україна або смерть!». У розмовній мові її називають «Чорною бригадою» або просто «сімдесят другою».
Це не «нова» бригада воєнного часу. Вона виросла з дивізії, яка в 1992 році склала присягу Україні, у 2002-му стала бригадою, а в 2017-му отримала почесне ім’я кінного полку Армії УНР. З 2014 року 72 ОМБр майже безперервно воює: Маріуполь, кордон, Авдіївка, Київщина, Бахмут, Вугледар, Покровський і Дніпропетровський напрямки.
Станом на 2026 рік бригаду очолює підполковник Роман Рейтор. Після 25 місяців оборони Вугледара підрозділ відновили, доукомплектували й знову кинули на стримування російського наступу на сході. Це історія не емблеми на шевроні, а людей, які роками тримали міста, коли співвідношення сил було 1 до 9.
Ключові цифри. Постійна дислокація — Біла Церква. В/ч А2167. Почесне найменування — з 23 серпня 2017 року. Відзнака «За мужність та відвагу» — 6 травня 2022 року. Оборона Вугледара — близько 25 місяців, до початку жовтня 2024-го. Батальйон БпС «Булава» за один рік роботи звітував про понад 3,5 тисячі уражених окупантів. Відкриті оцінки чисельності механізованої бригади — орієнтовно 2–4 тисячі військових, точні штатні цифри засекречені.
Від дивізії до «Чорної бригади»: як формувалась 72 ОМБр
Коріння з’єднання сягає радянської 72-ї гвардійської мотострілецької дивізії. Після розпаду СРСР дивізія в 1992 році перейшла під юрисдикцію України і стала 72-ю механізованою. Підрозділи тоді стояли не лише в Білій Церкві, а й у Гончарівському на Чернігівщині та в Смілі на Черкащині. Це була велика «радянська» машина: кілька полків, власна артилерія, ППО, тил.
На початку 2000-х армію різали під штат мирного часу. У 2002 році дивізію згорнули в окрему механізовану бригаду. Полків більше не було. Залишилась компактніша структура: три механізовані батальйони, танковий батальйон, артилерійська група, розвідка, ППО, ремонт і медицина. Для бюджету це виглядало логічно. Для війни 2014-го виявилось болючим: кадрова бригада мала кілька сотень контрактників і офіцерів, решту добирали мобілізацією.
Практичний приклад. Коли в березні 2014-го частину підняли за тривогою, частина рот виїжджала на техніці 1980-х, з обмеженим запасом зв’язку і без досвіду боїв проти регулярної армії. Другий приклад — миротворчі ротації в Косово та Іраку: вони дали офіцерам навички штабної роботи, але не підготували до оточення біля Ізвариного. Третій приклад — 2016 рік і навчання Joint Multinational Training Group-Ukraine на Яворівському полігоні: саме тоді механізовані батальйони вчилися вести оборонний бій малими групами, а не «лінією полку».
Типова помилка цивільного погляду — вважати, що «гвардійська» історія автоматично дає якість. Радянські почесні найменування «Красноградсько-Київська» у 2016–2017 роках зняли. Натомість 23 серпня 2017 року указом Президента бригаді дали ім’я Чорних Запорожців. Ініціатива йшла від самої частини: Біла Церква історично пов’язана з козацьким краєм, а полк УНР теж мав чорний однострій і череп на прапорі.
У 2026 році ця зміна вже не символічна дрібниця. Вона задає тон рекрутингу, шеврону, гімну гурту «Мурени» і внутрішній дисципліні. За моїм досвідом роботи з військовими текстами, підрозділ, який сам вибрав історичного попередника, тримається купи краще, ніж той, якому «згори» повісили абстрактного князя. Підводний камінь інший: романтизація козацтва не замінює боєкомплект, ротації і ППО.
Хронологія. 1992 — дивізія складає присягу Україні. 2002 — переформування в бригаду. Березень 2014 — тривога, Маріуполь і Волноваха. Липень–серпень 2014 — бої на кордоні й оточення. 2016–2017 — Авдіївська промзона, позиція «Алмаз». 23.08.2017 — ім’я Чорних Запорожців. Лютий–березень 2022 — оборона Києва, Мощун, Бровари. Літо 2022 — Бахмутський і далі Вугледарський напрямки. Жовтень 2024 — вихід з Вугледара. 2025–2026 — відновлення, бої на сході та підступах до Дніпропетровщини, командир Роман Рейтор.
Чорні Запорожці УНР: чому саме це ім’я
Кінний полк Чорних запорожців існував у 1918–1920 роках. Командиром став Петро Дяченко — офіцер, який пройшов кілька армій, але прапор тримав один: Україна. Повне офіційне ім’я змінювалось від кінної сотні 2-го Запорізького полку до 1-го полку Чорних запорожців. Прізвисько «чорношличники» пішло від однострою: чорне й сіре сукно, чорні шлики, череп на звороті прапора.
Чому чорний колір. Наприкінці 1918-го під Лозовою козаки захопили вагон із тканиною в бою з махновцями і пошили єдину форму. Це не голлівудський міф, а практичне рішення: однаковий вигляд тримав дисципліну краще, ніж різнобій «хто в чому прийшов». Полк пройшов Перший зимовий похід. Омелянович-Павленко називав його одним із найкращих в Армії УНР. Бої під Вознесенськом у квітні 1920-го й під Сидоровом у липні того ж року стали хрестоматійними: мала кіннота била більші сили за рахунок раптовості й удару в фланг.
Приклад зв’язку епох. Гасло «Україна або смерть!» перейшло на девізну стрічку сучасної бригади без купюр. Другий приклад — череп Адама в чорному трикутнику на шевроні: це не «піратська» естетика, а пряме цитування зворотного боку прапора УНР. Третій — місце: Біла Церква була в орбіті тих самих наддніпрянських маршрутів, якими ходили запорожці сто років тому.
Практичний нюанс 2026 року. Символіка працює на впізнаваність у рекрутингу й на моральний дух, але ворог теж читає шеврони. Після 2022-го бригада кілька разів уточнювала нарукавний знак; у відкритих джерелах фігурує оновлений варіант 2025 року. Типова помилка журналістів — писати, що 72 ОМБр «заснована в 1943-му як українська». Ні: бойова біографія української частини починається з 1992-го, а духовний патрон — з 1918-го. Радянський родовід лишився в архівах і в знятих почесних назвах.
Емоційний акцент тут простий. Полк Дяченка програв державну війну разом з УНР, хоча в окремих боях майже не знав поразок. Сучасна 72 бригада воює вже четвертий рік повномасштабної війни і дванадцятий рік війни загалом. Ім’я зобов’язує не красивим постом, а тим, щоб не здати ділянку раніше, ніж віддано наказ.
2014–2021: від Маріуполя до Авдіївки
У березні 2014-го 72 ОМБр підняли однією з перших. Завдання звучало сухо: перекрити шляхи постачання зброї, не дати диверсійним групам розхитати Приазов’я. На практиці 1-й механізований батальйон капітана Івана Войтенка тримав Маріупольський аеропорт. 3-й батальйон стояв під Волновахою. Це були тижні, коли ще не було ні «Джавелінів», ні масового FPV, ні зрозумілої карти фронту.
Літо 2014-го стало найжорсткішим іспитом. 1-й і 2-й батальйони опинились в оточенні біля Ізвариного, Свердловська, Червонопартизанська. 11 липня колони обстріляли з БМ-21 «Град» біля Зеленопілля. У ніч з 3 на 4 серпня частина 1-го батальйону, підірвавши залишки техніки, вийшла на територію РФ у районі Гуково й наступного дня повернулась в Україну. Це не «зрада» і не «прогулянка»: це вихід з вогневого мішка, коли боєприпаси кінчились. 3-й батальйон 28 серпня допомагав проривати Іловайський котел. У вересні майор Валерій Гудзь зупинив танковий прорив під Стилою та Петровським.
Друга велика глава — Авдіївка. Наприкінці жовтня 2016-го бригада зайшла в промзону й район Верхньоторецького. 29 січня — 3 лютого 2017-го йшли бої за позицію «Алмаз». Заступник командира 1-го батальйону капітан Андрій Кизило («Орел») загинув 29 січня. Йому було 23 роки. Посмертно — Герой України. Позицію перейменували на «Орел». У червні 2017-го біля Кам’янки бригада знову змусила противника відкотитись: за оцінкою самої частини, ворог втратив щонайменше 13 убитими й понад 30 пораненими, плюс БМП і танк.
Підводні камені того періоду. Мінські домовленості обмежували застосування артилерії, тож піхота часто билась «в упор». Ротації були, але техніка зношувалась швидше, ніж її ремонтували. Типова помилка штабного планування 2014-го — розтягнути батальйони вздовж кордону так, ніби це миротворча лінія, а не ділянка під ударом РСЗВ з території Росії. Зв’язок із 2026 роком прямий: саме авдіївський досвід дрібних штурмів і контрштурмів пізніше ліг в основу оборони багатоповерхівок Вугледара.
У нашій практиці аналізу відкритих зведень видно ще одну річ. За Книгою Пам’яті, до лютого 2021 року в бригаді загинуло понад 160 військових, за 2014–2021 роки — близько 169. Це ще «до великої війни». Після 24 лютого 2022-го рахунок втрат публічно не зводять, і правильно: цифри на полі бою — інструмент ворожої пропаганди.
Київ, Мощун, Бровари: як бригада зупинила удар на столицю
Повномасштабне вторгнення 72 ОМБр зустріла в пункті постійної дислокації. Класичну суцільну лінію на Київщині будувати було нізвідки й ніколи. Обрали каскадну оборону з вогневими засідками: бити колону на підходах, відходити, бити знову. Це працює лише якщо є зв’язок, міни, ПТРК і командири, які не чекають «папірця з Генштабу» на кожен постріл.
10 березня 2022 року 3-й батальйон під командуванням Романа Дармограя разом із суміжними силами розгромив колону 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії РФ біля Скибина на Броварському напрямку. Дармограй згодом став Героєм України. Інший епізод — Мощун, Ірпінь, Гостомель, Буча: тут бригада працювала не «красивим контрнаступом», а брудним стримуванням під авіацією й артилерією. Капітан Андрій Норов («Космос») у перший день знищував гелікоптери Ка-52 і Мі-8, тримав підступи до Київської ГЕС, вибивав БМП і вантажівки біля Казаровичів. 13 березня його колону накрили «Градами». Посмертно — Герой України.
Третій приклад — комбат Андрій Верхогляд. Він закривав підступи до Борисполя й Броварів, а 22 червня 2022-го загинув на Світлодарській дузі в бою з підрозділами ПВК «Вагнер». 27 років. Теж Герой України, посмертно. Ці три прізвища — Кизило, Норов, Верхогляд — добре показують ціну «зупинили Київ»: офіцерський кістяк вибивають першим.
6 травня 2022 року бригада отримала почесну відзнаку «За мужність та відвагу». У Білій Церкві з’явились вулиця Героїв 72-ї бригади та вулиця Чорних Запорожців. Практичний нюанс: нагорода не дає додаткової батареї ППО. Після столиці частину не відвели «на парад». Кілька місяців — околиці Бахмута, далі — південь і схід. Типова помилка цивільних коментаторів 2022-го: «вони вже перемогли під Києвом, хай відпочинуть». Війна так не влаштована. Хто вміє тримати місто, того кидають на наступне місто.
Станом на 2026 рік уроки Київщини читають уже курсанти базової загальновійськової підготовки самої бригади. Каскадні засідки, робота малими групами, полювання на логістику колони — це не «прийом 2022-го», а стандарт, без якого на Покровському напрямку взвод не проживе й доби.
Міфи і реальність. Міф: «72 бригада — виключно танкова». Реальність: це механізоване з’єднання, танковий батальйон є одним із елементів. Міф: «Вугледар здали за тиждень». Реальність: бригада тримала район близько 25 місяців. Міф: «після виходу частину розформували». Реальність: її відвели, доукомплектували й повернули в бій. Міф: «шеврони з черепом — наслідування вагнерівців». Реальність: череп на прапорі Чорних запорожців з’явився на століття раніше.
Вугледар: 25 місяців і танкова м’ясорубка
У серпні 2022 року 72 ОМБр зайняла Вугледарський напрямок. Місто на висоті, з пануванням над трасами на Волноваху й вугільними териконами, було замком на півдні Донеччини. Противник кинув сюди морську піхоту й танкові частини. Зима 2022–2023-го увійшла в хроніки як одне з найбільших танкових зіткнень війни. Відкриті підрахунки фіксували понад сотню візуально підтверджених втрат російської бронетехніки за окремі штурми — танки, БМП, БТР.
Як це виглядало на землі. Штурмові групи йшли сірими коробками через поля, заміновані й простріляні з висоток. Українські розрахунки Javelin, артилерія 2С1 і 2С3, міномети й пізніше FPV різали колони ще до «посадки» в приватний сектор. Один із мінометників з позивним «Пастор» згадував позицію з п’ятьох людей, коли трасери йшли на рівні грудей, а сектор обстрілу не закривав фланг. Інший епізод — Павлівка, Водяне, Микільське: бригада тримала не лише сам Вугледар, а й пояс сіл, без якого місто швидко обходять.
До вересня 2024-го накопичились три проблеми. Перша — виснаження: заступник командира публічно говорив про відсутність ротацій з 2022 року й дефіцит ППО. Друга — фланги. Коли сусідні ділянки просіли, місто опинилось у тактичному оточенні. Третя — співвідношення сил близько 1:9. Комбриг Олександр Охріменко, який прийняв бригаду після Івана Вінніка, прямо сказав: евакуація й підвезення боєприпасів стали майже неможливими, резерви на підході вже били з повітря й артилерією.
На початку жовтня 2024-го підрозділи вивели. Це було рішення зберегти людей, а не «здати прапор». Далі — Херсонщина на відновлення, знову схід, стримування перед Дніпропетровщиною, епізоди на Харківщині й Покровському напрямку. У 2025–2026 роках президент публічно дякував 72-й за роботу на Харківщині взимку. Бригада знову в тій ролі, яку вміє найкраще: стояти там, де ворог хоче проломити коридор.
Підводний камінь для читача новин. Кадри «місто впало» не показують двох років, протягом яких Вугледар зв’язував елітні російські бригади. Якби цей замок знесли взимку 2023-го, логістика на Велику Новосілку й далі на захід відкрилась би раніше. Ціна — техніка, кров і командирська зміна на порозі оточення.
Структура, зброя і «Булава»: як бригада воює зараз
Класична механізована бригада — це штаб, три механізовані батальйони, танковий батальйон, стрілецькі батальйони нарощування, бригадна артилерійська група, зенітний дивізіон, розвідка, інженери, ремонт, логістика, медицина. У 2022 році механізовані батальйони 72 ОМБр йшли переважно на БМП-2. Танковий батальйон — Т-64БВ і трофейні Т-72Б3. Артилерія — 2С1 «Гвоздика», 2С3 «Акація», норвезькі M109A3GN, реактивний дивізіон, протитанкові МТ-12. ППО — «Тунгуска», «Стріла-10», кулемети на пікапах.
| Елемент | Роль на полі | Що змінилось до 2026 |
|---|---|---|
| Механізовані батальйони | Утримання позицій, контратаки | Більше малих груп, менше «лобових» атак техніки |
| Танковий батальйон | Вогнева підтримка, засідки | Трофейні Т-72Б3/Т-90 працюють разом із Т-64 |
| Артилерійська група | Відсіч штурмів, контрбатарейна | Корекція з дронів майже обов’язкова |
| Батальйон БпС «Булава» | Розвідка, FPV, бомбардування | З 15 людей до майже 500 за три роки |
Таблиця не замінює штатний розпис. 48-й окремий розвідувальний батальйон у 2025-му передали 16-му корпусу. Натомість виріс контур безпілотників. «Булава» у лютому 2026-го відзначала три роки: 493 людини, укомплектованість близько 97%, тисячі уражених цілей. В окремі місяці 2025-го підрозділ входив у топ Сил оборони за знищеною піхотою противника. Це вже не «гурт ентузіастів з Mandarino», а повноцінний бойовий батальйон.
Практичні нюанси. Західна техніка в бригаді з’являлась точково: MaxxPro, окремі M109, пізніше елементи під західні боєприпаси. Основу все одно тримає пострадянський парк плюс трофеї. Другий нюанс — РЕБ і FPV змінили дистанцію бою. Якщо в 2017-му «Алмаз» брали піхотою впритул, то в 2026-му кілометр перед окопом — це зона, де солдат без рюкзака з глушилкою стає мішенню. Третій — інженерія: без ІМР, мін і «зуба дракона» механізована бригада на Донеччині швидко перетворюється на піхоту без даху.
Типова помилка комплектування. Набрати людей «під прапор легенди» легше, ніж підготувати командира відділення, який уночі виведе групу між двома дронами. Тому бригада з 2025–2026 років веде базову загальновійськову підготовку у себе, а не лише віддає рекрутів на спільні полігони. Це відповідь на якість мобілізованого поповнення після Вугледара.
Цікавий факт. У бригади є власний гімн «Чорні Запорожці» у виконанні рок-гурту «Мурени» і стройовий марш «Хоробрі хлопці, відважне військо!». У Білій Церкві ім’я частини носять вулиці. Бійці воюють не лише «своєю» технікою: у відкритих зведеннях фігурують трофейні російські Т-72Б3 і Т-90, які після ремонту йшли в той самий танковий батальйон.
Командири, герої і ціна посади комбрига
Командир механізованої бригади на цій війні — не кабінетна фігура. Іван Віннік, Герой України з 2019 року, прийняв 72 ОМБр 9 серпня 2022-го після Олександра Вдовиченка. За ним — Савур-Могила, Степанівка, Лутугине, Щастя ще з 2014-го, потім Бахмут і майже вся вугледарська епопея. У вересні 2024-го його зняли з посади «з підвищенням і передачею досвіду» саме тоді, коли місто вже затискали з флангів. Це жорстка, але типова логіка великої війни: комбрига міняють, коли ресурс частини вичерпано.
7 жовтня 2024-го бригаду прийняв полковник Олександр Охріменко — вінничанин, випускник Одеської академії, колишній командир 14 ОМБр, кавалер орденів Богдана Хмельницького та Хреста бойових заслуг. Саме він виводив людей з тактичного оточення Вугледара. 27 червня 2025-го комбригом став підполковник Роман Рейтор, до того начальник штабу 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Станом на вересень 2026-го саме він фігурує як командир у відкритих довідниках.
Герої України з бригади — окремий ряд, не парадний список. Андрій Кизило, 2017, Авдіївка. Андрій Норов, 2022, Київщина. Андрій Верхогляд, 2022, Світлодарськ. Роман Дармограй — за Бровари. Іван Віннік — за бої 2014-го, ще до того, як очолив бригаду. П’ятий.ua свого часу писав про п’ятьох Героїв у складі з’єднання; частина звань — посмертні. За кожним указом стоїть конкретний бій, а не «загальний внесок».
Практичний акцент 2026 року. Зміна трьох комбригів за чотири роки повномасштабної війни — не скандал сама по собі. Скандалом було б залишити виснажену структуру без нової штабної голови. Підводний камінь інший: кожна ротація командира ламає штабні звички. Рейтор прийшов зі штурмової бригади, тобто з культури тиску. Охріменко виводив з оточення. Віннік два роки тримав статичну фортецю. Це різні школи. Від того, яку школу закріплять у 2026–2027-му, залежить, чи залишиться 72-га «бригадою міст», чи стане бригадою маневрених контрударів.
За моїм досвідом читання бойових щоденників, найкращий комбриг на Донбасі — не той, хто обіцяє «ні кроку назад», а той, хто вміє сказати «виходимо вночі» за добу до того, як коридор відріжуть остаточно. Вугледар це підтвердив жорстко і без метафор.
Рекрутинг, контракт і побут «чорного» шеврона у 2026-му
Офіційний сайт 72ombr.army і телеграм-канал бригади працюють як рекрутингова вітрина. Телефони рекрутерів відкриті. Є вхід через застосунок «Армія+». Бригада сама проводить базову загальновійськову підготовку: полігон, зброя, статут, інженерія, домедична допомога, протидія FPV. Для людини, яка приходить з цивільного, це важливіше за красивий ролик.
Грошове забезпечення в відкритих оголошеннях бригади стартує від посадового окладу близько 22 тисяч гривень і додаткової винагороди від 30 до 170 тисяч — залежно від виконання бойових завдань і посади. Це не «зарплата офісу», це компенсація ризику. Контракт 18–24, який держава активно просуває у 2025–2026 роках, уже дає приплив молоді. Історія 22-річного піхотинця з позивним «Козак» типова: спецполіція, потім контракт, рота, де командиру ледь за двадцять, а головний сержант «Бетмен» ганяє відділення пішим маршем у броні, коли полігон зайнятий.
Для кого ця бригада. Для тих, хто готовий до механізованої війни: окопи, техніка, міни, дрони, зима в лісосмузі. Для сержантів, які хочуть рости в структурі з власною артилерією і танками. Для операторів БпС — «Булава» масштабується. Не для кого. Не для людини, яка шукає «тилову частину з гучним ім’ям». Не для тих, хто очікує щомісячної ротації як у навчальному центрі. Не для романтиків, яким потрібен лише шеврон із черепом для фото.
Чек-лист перед контрактом вартує проговорити вголос. Перше — медична правда: коліна, слух, спина. Друге — сім’я: хто закриє побут, якщо ротація зірветься. Третє — спеціальність: піхота, артилерія, РЕБ, дрони, ремонт — різні війни в одній бригаді. Четверте — готовність учитись після 30 і після 40; вугледарські «старики» тримали місто не віком, а навичками. П’яте — жодних обіцянок «не на нуль»: механізована бригада на сході в 2026-му майже завжди біля нуля.
Типові помилки рекрута. Вірити сторінкам-посередникам замість офіційного каналу. Мовчати про цивільну професію: водій-далекобійник, електрик, IT-фахівець закривають дірки швидше, ніж «просто штурмовик». Ігнорувати статут у навчальному центрі — на позиції це закінчується втратою відділення. У нашій практиці опису підрозділів повторюється одна формула: легенда приводить людину до КПП, а залишає її в строю побутова чесність командирів.
Зміни 2026. Командир — підполковник Роман Рейтор. Власна БЗВП на базі бригади. Батальйон БпС «Булава» фактично став одним із головних засобів ураження. 48-й розвідбат виведено з прямого підпорядкування. Після Вугледара й Херсонщини з’єднання знову на східному фасі, зокрема на напрямках, що закривають шлях на Дніпропетровщину. Рекрутинг іде паралельно через сайт, телефон і «Армію+». Дрони, за оцінками самих офіцерів бригади, дають левову частку уражень техніки противника — до 80% у окремі періоди.
72 бригада імені Чорних Запорожців у 2026 році — це не музейний шеврон і не рядок у довіднику ОК «Північ». Це механізоване з’єднання з Білої Церкви, яке вже дванадцять років воює за однією логікою: тримати ділянку довше, ніж ворог готовий платити. Від Маріупольського летовища до Авдіївки, від Мощуна до вугледарських висоток і далі на східний фас ця логіка не змінювалась. Змінювались командири, штати, дрони й калібри. Не змінювалось гасло на стрічці. Україна або смерть — для цієї бригади не плакат, а робочий наказ на добу.
