Сергій Олегович Кислиця: дипломат, який став голосом України у світі

Сергій Олегович Кислиця — український кар’єрний дипломат, який з 5 січня 2026 року обіймає посаду першого заступника керівника Офісу Президента України. Народжений 15 серпня 1969 року в Києві, він пройшов шлях від стажера Міністерства закордонних справ до одного з найпомітніших представників України на міжнародній арені.

Протягом 2020–2024 років Кислиця був Постійним представником України при Організації Об’єднаних Націй, де його гострі виступи проти російської агресії стали символом українського опору. Сьогодні він залишається ключовою фігурою в переговорах і формуванні зовнішньополітичної стратегії країни.

Його кар’єра — це поєднання глибокого знання міжнародного права, багатомовності та здатності говорити правду навіть у найскладніших залах. Саме ці якості зробили його одним із найвпізнаваніших українських дипломатів останнього десятиліття.

Ранні роки та освіта: фундамент майбутнього дипломата

Сергій Кислиця народився в Києві 15 серпня 1969 року. Дитинство пройшло у столиці, яка вже тоді відчувала себе частиною великого світу, навіть перебуваючи в межах Радянського Союзу. Освіта стала для нього не просто формальністю, а справжнім інструментом для розуміння міжнародних процесів.

Він закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Міжнародне право» з відзнакою. Цей вибір не був випадковим: уже в студентські роки Кислиця цікавився механізмами міжнародних організацій, правами людини та європейськими структурами. За моїм досвідом, саме така ґрунтовна правова підготовка дозволяє дипломатам не губитися в хитросплетіннях резолюцій і протоколів.

Окрім української, він вільно володіє англійською, російською, іспанською та французькою. Ця мовна гнучкість згодом стала його сильною стороною в багатосторонніх переговорах. У нашій практиці спостерігаємо, що саме багатомовні дипломати частіше отримують ключові ролі в ООН та інших міжнародних інституціях.

Після закінчення університету Кислиця не шукав легких шляхів. У 1992 році він прийшов до Міністерства закордонних справ стажером відділу НБСЄ (попередниці ОБСЄ) та європейського регіонального співробітництва. Це був час, коли Україна тільки формувала власну дипломатичну службу, і кожен молодий спеціаліст відчував відповідальність за створення нової держави на міжнародній карті.

Початок кар’єри: від Брюсселя до Вашингтона

Перші роки в МЗС пройшли під знаком європейської інтеграції. Кислиця працював у відділі Ради Європи, був другим і першим секретарем Посольства України в Бельгії, Нідерландах і Люксембурзі, а також у Місії України при НАТО. Саме тоді він налагоджував перші контакти з європейськими структурами і вивчав, як працює західна дипломатія зсередини.

Наприкінці 1990-х він став керівником секретаріату міністра закордонних справ, а згодом старшим радником. Цей досвід дав йому розуміння внутрішньої кухні міністерства та вміння працювати з керівництвом на найвищому рівні. Типова помилка молодих дипломатів — зосереджуватися лише на зовнішніх контактах, забуваючи про внутрішню координацію. Кислиця цього уникнув.

У 2001–2005 роках він працював у Посольстві України в США: спочатку політичним радником, потім радником-посланником. Вашингтон став для нього школою великої політики. Саме тут формувалося розуміння трансатлантичних відносин і ролі США у світовій безпеці. Приклад: під час роботи в США він брав участь у численних консультаціях, які пізніше допомогли Україні в кризові моменти 2014 року.

Повернувшись до Києва, у 2006 році Кислиця очолив Департамент міжнародних організацій МЗС. Ця посада стала ключовою: протягом восьми років він курував участь України в ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи. Він був членом делегацій України на сесіях Генасамблеї ООН з 62-ї по 72-у. Саме тоді закладалися основи майбутньої роботи в Нью-Йорку.

Заступник міністра: 2014–2020 роки

Березень 2014 року став поворотним. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі Кислицю призначили заступником міністра закордонних справ. Він відповідав за напрямок ООН і багатосторонню дипломатію. Саме в цей період Україна почала системно використовувати міжнародні майданчики для протидії російській агресії.

Одним із перших успіхів стала резолюція Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року про територіальну цілісність України. Кислиця активно працював над її просуванням. Паралельно він очолював Національну комісію України у справах ЮНЕСКО і представляв країну у Виконавчій раді ЮНЕСКО у 2015–2017 роках.

Важливим напрямком стала гендерна рівність. Кислиця працював у керівних органах Ради Європи з питань рівності жінок і чоловіків, очолював відповідну комісію. Це не було формальністю: він розумів, що сучасна дипломатія включає не лише безпеку, а й права людини.

У 2016 році йому присвоїли ранг Надзвичайного і Повноважного Посла. Цей етап кар’єри показав, що Кислиця вміє працювати в умовах кризи, зберігаючи холодний розум і юридичну точність. Багато хто тоді очікував швидких результатів, але він наполягав на системній, довгостроковій роботі в міжнародних організаціях.

Постійний представник при ООН: 2020–2024

18 грудня 2019 року Президент призначив Кислицю Постійним представником України при ООН. 20 лютого 2020 року він вручив вірчі грамоти Генеральному секретарю Антоніу Гутеррешу. Посада збіглася з початком найважчого періоду в сучасній історії України.

За сумісництвом він був послом у Тринідаді і Тобаго та на Багамських Островах. Проте основна робота зосереджувалася в Нью-Йорку. Під час його каденції Україна ініціювала та підтримала десятки резолюцій, що засуджували російську агресію, вимагали виведення військ і притягнення до відповідальності.

Найвідомішим став момент 23–24 лютого 2022 року. Під час екстреного засідання Ради Безпеки, яке головувала Росія, Кислиця прямо звернувся до російського представника Василя Небензі зі словами про те, що воєнні злочинці потрапляють прямо до пекла. Ця фраза облетіла світ і стала одним із символів українського дипломатичного спротиву.

Він виступив на понад 300 засіданнях Ради Безпеки. Кожен виступ був не просто промовою, а інструментом інформування світу. Кислиця часто приносив із собою Статут ООН, нагадуючи колегам про принципи, які Росія порушує. Це був не театральний жест, а свідома стратегія — повертати дискусію до права.

Стиль дипломатії та вплив на міжнародну думку

Стиль Кислиці — це поєднання юридичної точності та емоційної сили. Він не боявся різких формулювань, коли йшлося про факти. При цьому завжди залишався в межах дипломатичного протоколу. Такий підхід дозволив йому завоювати повагу навіть серед тих, хто не завжди підтримував Україну.

Він активно працював із країнами Глобального Півдня, пояснюючи, що російська агресія — це не лише європейська проблема. Приклади таких контактів допомогли Україні отримувати підтримку в Генасамблеї, де рішення ухвалюються більшістю голосів.

У 2020–2021 роках він був віцеголовою Економічної та соціальної ради ООН. Це розширило його вплив за межі питань безпеки. Паралельно він займався питаннями гендерної рівності в структурах ООН, очолюючи бюро Виконавчої ради UN Women.

Після звільнення з посади постпреда у грудні 2024 року Кислиця не зник із публічного простору. Він продовжив говорити про необхідність реформування Ради Безпеки ООН і про те, що Росія незаконно посідає місце постійного члена.

Нові ролі: від МЗС до Офісу Президента

У лютому 2025 року Сергія Кислицю призначили першим заступником міністра закордонних справ. Він повернувся до Києва і одразу долучився до переговорного процесу. У 2025 році брав участь у переговорах в Стамбулі, Женеві та інших форматах, де Україна шукала шляхи до справедливого миру.

5 січня 2026 року Президент Володимир Зеленський призначив його першим заступником керівника Офісу Президента України. Ця посада відкрила новий етап: тепер Кислиця працює безпосередньо в команді, яка формує стратегію на найвищому рівні. У нашій практиці бачимо, що досвід багатосторонньої дипломатії стає особливо цінним саме в переговорах про гарантії безпеки.

У червні 2026 року йому присвоїли звання Заслуженого юриста України. Це визнання підкреслює не лише дипломатичні, а й правові здобутки. Він залишається активним учасником діалогу з партнерами, зокрема з європейськими країнами та США.

Сучасний контекст 2026 року вимагає від дипломатів нових навичок: уміння поєднувати публічну дипломатію з тихими переговорами, працювати з інформаційними потоками і зберігати стратегічну ясність. Кислиця демонструє саме такий підхід.

Особисте життя та людський вимір

Про особисте життя Сергія Кислиці відомо небагато. Він розлучений, має сина. Дипломатична робота завжди вимагала значних жертв у сімейному житті — постійні відрядження, напружений графік, необхідність бути на зв’язку майже цілодобово. Це типова ціна за кар’єру такого рівня.

Колеги відзначають його працездатність і вміння зберігати спокій навіть у найскладніших ситуаціях. Водночас він не уникає емоцій, коли йдеться про захист українських інтересів. Саме ця поєднання раціональності та переконаності зробило його виступи такими сильними.

У 2021 році Кислиця був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Пізніше отримав і II ступінь. Ці нагороди відображають офіційне визнання його внеску в зміцнення міжнародних позицій України.

Станом на 2026 рік він залишається одним із найдосвідченіших українських дипломатів, які пройшли шлях від формування незалежної дипломатії до відстоювання держави в умовах повномасштабної війни. Його біографія — це історія професіонала, який ніколи не відступав від принципів міжнародного права і національних інтересів.

Сьогодні Сергій Олегович Кислиця продовжує працювати в Офісі Президента, беручи участь у формуванні зовнішньополітичної лінії України. Його досвід, накопичений у найскладніші роки, залишається одним із найважливіших ресурсів української дипломатії. У світі, де міжнародне право часто піддається випробуванням, такі постаті допомагають утримувати лінію правди і принципів.