Російські війська знову завдали ударів балістичними ракетами по Бортницькій станції аерації. Це єдина очисна споруда, яка обробляє стічні води Києва та прилеглих населених пунктів. Аналітик вважає, що ворог прагне спровокувати гуманітарну катастрофу.
Про черговий удар повідомив співзасновник і очільник центру «Ейдос» Віктор Таран. «Росіяни знову відпрацювали балістикою по Бортницькій станції аерації. За останній рік це черговий удар, який свідчить про методичну роботу по одній точці. Бортницька станція є єдиними очисними спорудами стічних вод Києва та прилеглих міст і селищ області», – зазначив він.
Проєктна потужність станції становить близько 1,8 мільйона кубометрів на добу. Фактичне навантаження коливається від 600 до 900 тисяч кубометрів. Дублюючої системи немає.
Вразливі місця та можливі наслідки
Станцію важко знищити фізично. Однак вразливими залишаються електроживлення, розподільчі пристрої, насосні станції та системи керування. Саме по них протягом року переважно завдають ударів.
«Станція не є резервуаром, вона є безперервним технологічним процесом, який тримається на перекачуванні та аерації. Достатньо позбавити її живлення на кілька діб, і біологічне очищення просто вмирає разом з активним мулом, після чого відновлення рахується тижнями навіть за неушкоджених споруд», – застерігає Таран.
Неочищені стоки можуть потрапити у Дніпро. Річка слугує джерелом питної води для Черкас, Кременчука, Дніпра, Запоріжжя та інших міст. «Тобто удар по Бортничах формально є ударом по Києву, а фактично є ударом по водопостачанню половини країни нижче за течією», – пояснює аналітик.
Існує ризик поширення гепатиту А, дизентерії та інших кишкових інфекцій. «Цей сценарій робить із комунальної аварії гуманітарну катастрофу в усій Україні», – наголошує Таран. Пряме влучання в цю зону матиме наслідки, які зараз важко оцінити. Швидко замінити станцію неможливо – така інфраструктура проєктується десятиліттями.
«Після енергетики, газовидобутку та водоканалів росіяни перейшли до знищення наступного рівня життєзабезпечення. При цьому вони розраховують не на воєнний ефект, а на витіснення населення з міста і на створення гуманітарної кризи в глибокому тилу», – вважає він.
Для захисту потрібні фізичне укриття розподільчих пристроїв і насосних вузлів, автономна генерація з запасом палива та розосереджений ремонтний резерв обладнання. Жодна країна не здатна прикрити кожен критичний об’єкт від балістики. Тому доводиться покладатися на ураження пускових майданчиків, виробництва та логістики ракет на території противника.
«Станцію справді непросто вивести з ладу з першого чи другого разу. Ба навіть з третього чи пʼятого разу. Але нескінченно так тривати не може. І будувати оборону на надії, що наступного разу знову не влучать, є найгіршим із можливих планів», – резюмує Таран.
