У 2026 році собівартість одного шахеда (Shahed-136 / Geran-2) при масовому російському виробництві оцінюється більшістю аналітиків у межах 30–50 тисяч доларів. Це вже не ті 193 тисячі доларів, які Росія платила Ірану за ранні партії, і не фантастичні «двадцятки», які ходили в медіа на початку війни.
Реальна цифра залежить від модифікації, рівня локалізації комплектуючих і того, чи рахувати лише виробництво, чи повний цикл з логістикою та модернізацією. Простіші версії з спрощеними двигунами можуть виходити ближче до нижньої межі, а моделі з покращеним наведенням і захистом від РЕБ — до 70–80 тисяч.
Головне, що змінює картину: при серійному випуску в тисячах одиниць на місяць ціна стає зброєю сама по собі. Дешевий дрон змушує противника витрачати ракети вартістю в десятки й сотні разів дорожчі.
Як з’явилися перші оцінки і чому вони так розходилися
Коли восени 2022 року над Україною вперше з’явилися характерні звуки поршневого двигуна, експерти кинулися рахувати. Ізраїльські аналітики називали цифри 20–30 тисяч доларів, британські — ближче до 80 тисяч на основі розбору уламків. Українські джерела часто оперували середньою в 50 тисяч. Ці розбіжності не були помилкою. Вони відображали різні підходи до підрахунку.
Одні брали лише вартість матеріалів і найпростішого складання. Інші додавали витрати на розробку, логістику з Ірану, навчання персоналу та амортизацію обладнання. У підсумку виходили діапазони, які відрізнялися втричі-вчетверо. За моїм досвідом роботи з відкритими джерелами, найреалістичнішою на той момент була оцінка в 35–40 тисяч для іранського виробу. Але навіть вона швидко застаріла.
Проблема полягала в тому, що майже ніхто не мав доступу до реальних контрактних документів. Усе будувалося на візуальному огляді двигунів, електроніки китайського чи іранського виробництва та приблизних цінах на ринку цивільних комплектуючих. Типова помилка початківців — плутати експортну ціну з собівартістю. Експортна завжди вища, бо включає прибуток, ризики санкцій і політичну надбавку.
У 2024 році з’явилися злиті документи, які показали зовсім іншу картину. Іран спочатку просив близько 375 тисяч доларів за одиницю, але після торгів ціна впала до 193 тисяч при замовленні шести тисяч апаратів. Саме ця цифра довго ходила як «справжня вартість шахеда для Росії». Проте вона стосувалася не виробництва, а повного пакету — технології, обладнання, перших партій і супроводу. Коли Росія почала збирати дрони самостійно, собівартість різко пішла вниз.
• Експортна ціна Ірану (2022, bulk): ~193 000 $
• Прогнозована російська собівартість після локалізації: ~48 800 $
• Актуальна оцінка 2025–2026 для масового Geran-2: 30–50 000 $
• Версії з посиленим захистом і новими двигунами: до 70–80 000 $
Від іранського контракту до повного російського циклу
Перехід виробництва з Ірану до особливого економічного зону «Алабуга» в Татарстані став поворотним моментом. Росія отримала не просто креслення, а можливість масштабувати випуск. Спочатку комплектуючі йшли з Ірану, потім — китайські аналоги, а згодом частина вузлів стала російською. Кожен такий крок зменшував вартість.
У 2023–2024 роках завод працював із високою залежністю від імпорту. Двигуни MADO, електроніка, композити — усе це піднімало ціну. До 2025–2026 ситуація змінилася. З’явилися спрощені варіанти двигунів без стартера і маховика, дешевші корпуси, масове використання комерційних чіпів. Це дозволило тримати собівартість у прийнятних межах навіть при постійних модернізаціях.
Приклад з практики: уламки, які українські фахівці розбирали взимку 2025–2026, часто містили помітно простіші вузли, ніж ті, що падали в 2023-му. Менше «іранського люксу», більше «російського мінімалізму». Такий підхід дозволяє випускати сотні апаратів на добу, а не десятки. Саме масштаб стає головним чинником здешевлення.
Важливо розуміти підводний камінь. Коли аналітики кажуть «собівартість 35 тисяч», вони рідко враховують витрати на логістику всередині Росії, зберігання, підготовку до запуску та втрати від браку. Реальна повна вартість для бюджету може бути на 15–25 відсотків вищою. Але навіть з цими надбавками шахед залишається одним із найдешевших засобів ураження з дальністю понад тисячу кілометрів.
З чого насправді складається ціна одного апарата
Корпус із композитів і склопластику — відносно недорогий. Найдорожчі елементи традиційно — двигун, система наведення та бойова частина. Поршневий двигун у базовій версії коштує кілька тисяч доларів. Коли Росія почала спрощувати його конструкцію, ця стаття витрат помітно зменшилася. Навігація на основі GPS/ГЛОНАСС з інерціальною підтримкою теж подешевшала завдяки китайським модулям.
Бойова частина вагою близько 40–50 кг — це вже не копійки, але й не мільйони. Вибухівка та корпус бойової частини додають кілька тисяч. Решта — електроніка, сервоприводи, акумулятори, фарба, кріплення. У масовому виробництві всі ці позиції падають у ціні через ефект масштабу.
Цікавий кейс 2025 року: після появи версій з елементами захисту від РЕБ і кращим глушінням GPS собівартість тимчасово зросла. Але вже через кілька місяців виробники знайшли дешевші рішення — додаткові антени, простіші алгоритми корекції, резервні канали. Ціна знову стабілізувалася. Це класична історія будь-якого серійного озброєння: спочатку модернізація дорожчає, потім виробництво адаптується.
Типова помилка спостерігачів — порівнювати шахед із крилатими ракетами за принципом «один до одного». Ракета несе більшу бойову частину, летить швидше і точніше, але коштує в 20–50 разів дорожче. Шахед виграє саме кількістю. За ті самі гроші можна запустити десятки апаратів і змусити систему ППО працювати на межі.
Міф: «Шахед коштує як велосипед — пару тисяч доларів».
Реальність: навіть найдешевші оцінки рідко опускаються нижче 20–25 тисяч при серійному випуску з урахуванням усіх витрат.
Міф: «Росія платить Ірану по 200 тисяч і більше».
Реальність: ця цифра стосувалася ранніх контрактів. Власне виробництво вже давно дешевше.
Економіка атак: чому дешевий дрон дорожчий за ракети для захисника
У 2026 році середня вартість збиття одного шахеда українськими засобами коливається від кількох тисяч доларів (інтерцепторні дрони, мобільні групи) до сотень тисяч і мільйонів (коли залучаються зенітні ракети). Саме ця асиметрія робить шахед ефективним інструментом виснаження.
Розглянемо конкретний сценарій. Росія запускає нічну хвилю зі 80–100 апаратів. Частина — з імітаторами, частина — з бойовими частинами. Система ППО змушена реагувати. Навіть якщо 70–80 відсотків збито дешевими засобами, кілька дорогих ракет усе одно йдуть у хід. За ніч витрати захисника можуть перевищити вартість усієї хвилі нападника в кілька разів.
У нашій практиці аналізу відкритих даних видно, що саме цей розрахунок став одним із ключових мотивів для масового застосування. Не точність (вона середня), не потужність бойової частини (вона обмежена), а саме співвідношення ціни атаки і ціни оборони. Коли противник змушений витрачати 100–200 тисяч доларів, щоб збити апарат за 40 тисяч, математика працює на нападника.
Є й зворотний бік. Якщо захисник масово переходить на дешеві інтерцептори та мобільні вогневі групи, економіка змінюється. У 2025–2026 саме це й відбувається. Частка збитих шахедів зростає, а середня вартість збиття падає. Але поки виробництво в «Алабузі» працює на повну, кількісна перевага залишається на боці Росії.
Виробництво в 2025–2026: масштаби, які змінили правила
За оцінками відкритих джерел, потужності «Алабуги» та пов’язаних підприємств дозволяють випускати від 80 до 120 і більше ударних апаратів на добу в пікові періоди. Це вже не кустарне складання, а промисловий конвеєр. При такому обсязі собівартість падає природним чином — через оптові закупівлі матеріалів, оптимізацію ліній і зниження частки ручної праці.
У 2026 році з’явилися повідомлення про плани випуску десятків тисяч довгодіапазонних дронів на рік. Навіть якщо реальні цифри нижчі, порядок величини зрозумілий. Масштаб дозволяє Росії не тільки компенсувати втрати, а й нарощувати інтенсивність атак. Кожен новий цех і кожна нова лінія — це додаткове зниження середньої ціни.
Практичний нюанс: якість при такому темпі не завжди стабільна. Частина апаратів падає ще до цілі через технічні несправності. Але для стратегії виснаження це прийнятно. Краще запустити сто і втратити двадцять через брак, ніж мати ідеальні, але дорогі одиниці, яких не вистачає.
Зв’язок із сучасністю очевидний. У 2022 році кожен шахед був подією. У 2026-му — буденністю. Саме здешевлення і масштабування зробили його таким. І поки існує можливість випускати їх десятками на день, питання «скільки коштує» залишається ключовим для розуміння всієї логіки повітряної війни.
Модифікації, які піднімають і опускають ціну
Базовий Shahed-136 / Geran-2 — це вже не єдиний варіант. З’явилися версії з реактивними двигунами, покращеним наведенням, елементами штучного інтелекту для обходу перешкод, збільшеною бойовою частиною. Кожна така зміна додає вартості. Реактивні моделі можуть коштувати вдвічі-втричі дорожче за поршневі.
Водночас ідуть і зворотні процеси. Спрощення корпусу, відмова від зайвих датчиків, використання дешевших акумуляторів — усе це працює на зниження. У підсумку ринок модифікацій створює широкий діапазон цін: від відносно бюджетних «масових» апаратів до дорожчих «спеціалізованих».
Приклад з 2026 року: окремі партії оснащувалися елементами супутникового зв’язку для корекції маршруту в реальному часі. Це помітно підвищувало ціну, але давало перевагу в умовах сильного РЕБ. Чи виправдовує себе така надбавка — питання тактики. Для масових атак на енергетику часто достатньо простіших і дешевших версій.
Підводний камінь для аналітиків полягає в тому, що в одній хвилі можуть летіти апарати різної вартості. Середня ціна «по пачці» стає розмитою. Тому будь-які оцінки варто сприймати як діапазон, а не як точну цифру на ціннику.
У першій половині 2026 року спостерігається подальша диференціація. З одного боку — ще більше спрощених масових апаратів. З іншого — поява дорожчих спеціалізованих версій з покращеною стійкістю до РЕБ. Середня собівартість серійного поршневого Geran-2 залишається в коридорі 30–50 тисяч доларів, але розкид між «дешевим» і «дорогим» варіантом збільшився.
Чому точну цифру майже неможливо назвати і що з цього випливає
Офіційних прайс-листів немає і не буде. Усі оцінки — це реконструкція на основі уламків, злитих документів, супутникових знімків заводів і економічних моделей. Різні групи аналітиків використовують різні методики, тому цифри розходяться. Хтось рахує лише прямі витрати, хтось — повний цикл.
Додатковий фактор — курс валют, санкції та сірі схеми постачання. Китайські комплектуючі можуть коштувати по-різному залежно від каналу. Російська локалізація теж не завжди прозора. У підсумку навіть найкращі оцінки залишаються приблизними.
Для практичних цілей достатньо розуміти порядок величини. Шахед — це не «дешева іграшка за кілька тисяч», і не «дорога ракета за сотні тисяч». Це інструмент середньої цінової категорії, який виграє за рахунок кількості і асиметрії витрат. Саме це робить його небезпечним у довгостроковій перспективі.
У 2026 році головне питання вже не «скільки коштує один», а «скільки їх можуть виробляти на місяць і яку частку з них вдасться збивати дешевими засобами». Від відповіді на це питання залежить, чи залишиться економіка атак вигідною для нападника.
За роки спостереження за цією темою я переконався: найточніша оцінка вартості — та, яка враховує не тільки апарат, а й систему, в якій він працює. Один шахед за 40 тисяч майже нічого не вирішує. Сто шахедів за ту саму ціну кожен — уже серйозний фактор. Саме системний ефект робить цю зброю небезпечною.
Собівартість шахеда в 2026 році — це вже не просто технічна характеристика. Це один із головних параметрів сучасної війни на виснаження. Поки виробництво залишається масовим і відносно дешевим, а засоби збиття — дорогими, логіка атак зберігатиметься. Зміна цього балансу можлива лише через подальше здешевлення перехоплення та збільшення ефективності мобільних груп і інтерцепторів. До того часу питання «скільки коштує шахед» залишатиметься одним із найважливіших для розуміння повітряної кампанії.
