Володимир Парасюк, колись гучний голос Майдану, нині обіймає посаду лейтенанта Збройних Сил України і продовжує захищати країну на передовій. Його шлях проліг через революційні барикади, парламентські баталії, полон і поранення, але вогонь відданості не згас. Сьогодні, у 2026 році, екс-депутат зосереджений на військових обов’язках, ставши спокійнішим і більш зрілим у поглядах на боротьбу.
Багато хто пам’ятає його як сотника самооборони, який у лютому 2014-го кинув виклик владі з майданівської сцени. За роки він пройшов трансформацію від палкого активіста до професійного військового, який пройшов Іловайськ, Сєвєродонецьк та інші гарячі точки. Сім’я, втрати побратимів і особисті випробування загартували характер, зробивши його символом непохитності.
Де зараз Парасюк? У строю ЗСУ, де щодня робить свій внесок у спільну справу, зберігаючи вірність ідеалам, за які стояв на Майдані. Його історія — це не просто біографія, а відображення цілого покоління, що не зламалося під тиском обставин.
Коріння та становлення: від львівського села до активіста
Невелике село Майдан Жовківського району Львівської області стало першим щаблем у долі хлопця, народженого 9 липня 1987 року. Батько Зіновій служив у батальйоні «Дніпро-1», тож приклад мужності та відповідальності перед країною Володимир вбирав змалку. Сестра пізніше теж обрала військову стезю — нині вона в піхотній бригаді. Така родинна традиція не була порожнім звуком: вона формувала внутрішній стрижень, який згодом витримав найтяжчі випробування.
Освіта склалася непросто. Спочатку — факультет електроніки Львівського національного університету імені Івана Франка, але після третього курсу — відрахування за нескладений іспит з теоретичної фізики. Поновлення, перехід на економічний факультет, де він здобув бакалавра з економіки підприємства та спеціаліста з обліку й оподаткування. Додатково — правознавство в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ. Паралельно — КВН, команда «Еталон», членство в Конгресі українських націоналістів. Ці роки не були спокоєм: вони готували людину, здатну говорити прямо і діяти рішуче, коли настане час.
Зріст 194 см, вага близько 88 кг — фізична форма теж стала частиною характеру. Але головне формувалося не в аудиторіях, а в повсякденній взаємодії з людьми, в усвідомленні, що справедливість потребує не лише слів, а й готовності постояти за неї. Саме це внутрішнє переконання вивело його на Майдан у перші дні протестів.
Миттєвість, що увійшла в історію: промова на Майдані
21 лютого 2014 року на сцені Євромайдану лунали виступи опозиційних лідерів. Напруга в повітрі була майже фізичною — після розстрілу Небесної Сотні кожен звук відлунював болем і гнівом. Володимир Парасюк, сотник самооборони, вийшов уперед. Його слова прозвучали як удар грому: якщо політики до 10 ранку 22 лютого не вимагатимуть відставки Януковича, Майдан піде на штурм зі зброєю.
Ця промова не була театральним жестом. Вона відображала реальний настрій тисяч людей, які вже відчули, що компроміси вичерпані. У наступні години події розгорталися стрімко: Янукович утік, влада змінилася. Для багатьох Парасюк став уособленням «вуличного» голосу, який змусив політиків діяти. Але сам він ніколи не позиціонував себе героєм — пізніше в інтерв’ю він відзначав, що справжні герої — ті, хто пройшов полон і втратив здоров’я, а багато друзів просто не повернулися.
Майдан став для нього точкою неповернення. Він не просто брав участь — він відчув, як колективна воля здатна змінювати історію. Цей досвід пізніше допомагав у найтемніші моменти, коли здавалося, що все втрачено.
Політичний шлях: від трибуни до комітету з антикорупції
Після Майдану товариші переконали його балотуватися. У 2014 році Володимир Парасюк переміг на 122-му окрузі Львівської області як самовисуванець, набравши понад 56 %. У Верховній Раді VIII скликання він залишився позафракційним, працював у Комітеті з питань запобігання і протидії корупції. Подав понад сотню законопроєктів, активно підтримував створення НАБУ та антикорупційного суду, виступав за зняття депутатської недоторканності.
Політика виявилася не менш жорсткою, ніж барикади. Скандали, бійки в залі (зокрема з Олександром Вілкулом), ініціатива торговельної блокади з окупованими територіями разом із Семеном Семенченком та Єгором Соболєвим. У 2015-му — інцидент з генералом СБУ Василем Пісним. Деякі справи доходили до судів, але часто завершувалися виправданням або закриттям. Росія внесла його до санкційного списку. У 2019-му ЦВК відмовила в реєстрації на нові вибори.
Ці роки стали школою розчарувань. Парасюк бачив, як ідеали Майдану розмиваються в кабінетних іграх. Він залишався опозиційним до будь-якої влади, критикував і Порошенка, і пізніші процеси. Але головне — він зрозумів: справжня зміна починається не тільки з трибуни, а з особистої відповідальності. Коли в 2022-му прийшла повномасштабна війна, вибір був очевидним.
Повернення на передову: АТО, Іловайськ, полон та обмін
Ще до 2014-го Парасюк очолював 4-ту роту батальйону «Дніпро-1». Бої за Маріуполь, потім Іловайський котел — найстрашніше випробування того періоду. Під час виходу з оточення — поранення голови, полон. Російські військові спочатку не ідентифікували його через кров на обличчі, потім передали чеченським підрозділам, допитували в ГРУ, намагалися зірвати хрест (він відмовився, назвавши його подарунком матері). Згодом — «влада ДНР», моральний і фізичний тиск, обмін близько 200 українських військових.
Нагороди за той період — нагрудний знак «За відзнаку в службі», іменна холодна зброя від міністра внутрішніх справ. Але найважливіше — досвід, який показав ціну свободи. Після демобілізації з батальйону він пішов у парламент, але війна 2014-го вже назавжди залишила відбиток. Багато побратимів тоді загинули або зникли. Ця втрата стала частиною його особистої історії.
Нова хвиля війни: від оборони Києва до поранення під Сєвєродонецьком
24 лютого 2022 року Парасюк був у Львові. Разом із дружиною (пізніше вони розлучилися) та маленьким сином Устимом зібрали речі, поїхали до родичів, а він — на зустріч з батьком за закопаною ще в 2014-му зброєю. Потім — Київ, оборона столиці, звільнення Київщини. Підрозділ залучали на Харківському, Луганському, Донецькому та Херсонському напрямках.
Влітку 2022-го під Сєвєродонецьком — поранення в ногу від артобстрілу. Довга реабілітація. У цей період він не сидів склавши руки: допомагав побратимам зі зборами на автівки для фронту. Після відновлення — повернення до служби. До 2025 року він пройшов шлях від солдата до лейтенанта ЗСУ. У 2024–2025 роках — спокійніший, зосереджений на армійських справах, без зайвого публічного шуму.
Багато друзів з Майдану та «Дніпро-1» не дожили: за його словами, близько 80 % тих, з ким він починав, уже немає. «Усі загинули. Лишився я один» — ці слова з інтерв’ю 2024 року передають глибину втрат, які не відпускають.
Випробування тілом і духом: реабілітація та повернення до лав
Поранення в ногу стало не лише фізичним випробуванням. Реабілітація тривала довго, але Парасюк використовував цей час для волонтерства та підтримки побратимів. Повернення в стрій вимагало не тільки відновлення тіла, а й переосмислення ролі. Він більше не той палкий оратор, який кидає виклики з трибуни. Тепер — офіцер, який відповідає за людей у своєму підрозділі, за їхнє життя та ефективність дій.
У інтерв’ю 2025 року журналісти відзначали: «Зараз він значно спокійніший, сфокусований і зайнятий армійськими справами». Це не втома — це зрілість. Вогонь Майдану не згас, він трансформувався в стійке, спокійне полум’я, яке підтримує інших у найгарячіші моменти.
| Рік / Період | Етап | Ключові події | Вплив на шлях |
|---|---|---|---|
| 1987 | Народження | С. Майдан, Львівська обл. Батько — вояк «Дніпро-1» | Формування основ відповідальності та патріотизму |
| 2013–2014 | Євромайдан | Сотник самооборони, знаменита промова 21 лютого | Визнання на національному рівні, точка неповернення |
| 2014 | АТО / Іловайськ | Командир роти «Дніпро-1», полон, обмін | Загартування, глибоке розуміння ціни свободи |
| 2014–2019 | Депутатство | ВР VIII скликання, антикорупційна діяльність, скандали | Розчарування в системі, усвідомлення меж політики |
| 2022 | Повномасштабна війна | Мобілізація, оборона Києва, поранення під Сєвєродонецьком | Повернення до коріння, нова роль захисника |
| 2023–2026 | Служба в ЗСУ | Реабілітація, повернення, звання лейтенанта, фронтові будні | Зрілість, фокус на побратимах та ефективності |
(дані узагальнено з відкритих джерел, зокрема матеріалів Вікіпедії та інтерв’ю 2024–2025 років)
Особисте на тлі великої війни: сім’я, втрати та внутрішня трансформація
Син Устим народився наприкінці жовтня 2021 року. Парасюк рідко бачить його з березня 2022-го. Хлопчик уже розуміє ситуацію і прямо каже: «Тату, не їдь, не кидай мене». Це найважче. У інтерв’ю 2024 року Володимир зізнавався, що найбільше боїться не побачити, як син росте, не взяти участь у його житті. Похресник Северин — син сестри — теж на військовому вишколі в 3-й штурмовій бригаді. Сестра служить у піхоті, мріяла стати снайперкою. Брат переживає за неї щодня.
Втрати побратимів — окрема рана. «Усі загинули. Лишився я один» — не пафос, а констатація реальності для людини, яка втратила майже всіх близьких друзів з Майдану та батальйону. Деякі загинули ще в 2014-му, інші — вже під час повномасштабної. Це породжує особливий вид провини вижившого: «Те, що я вижив — це погана історія для деяких людей». Але замість того, щоб зламатися, Парасюк перетворює біль на відповідальність — за тих, хто поруч сьогодні, і за сенс, який треба надати цим жертвам.
Він не прагне геройського ореолу. «Як я можу вважати себе героєм?» — риторичне питання, яке він ставить собі. Справжня перемога для нього — не парад, а можливість дати логічне пояснення, чому загинули ці люди. Без такої перемоги жити просто неможливо.
Парасюк де зараз: лейтенант у строю, спокійна рішучість та відданість
У 2025–2026 роках Володимир Парасюк — лейтенант ЗСУ, який продовжує службу на передовій. Він пройшов шлях від солдата до офіцера, брав участь у боях на кількох напрямках, отримав поранення, пройшов реабілітацію і повернувся. Сьогоднішній Парасюк значно спокійніший, ніж гучний депутат минулих років. Фокус — на армійських справах, на побратимах, на ефективності дій підрозділу.
Він рідко дає інтерв’ю, не прагне публічності. У соцмережах (@parasiuk87) — переважно пости про загиблих товаришів, підтримку духу, нагадування, що війна триває. Це не пафос, а щоденна робота людини, яка розуміє: держава — це ми всі, і кожен несе свою частку відповідальності.
Його історія вчить не сліпій вірі в героїв, а усвідомленню, що звичайні люди з характером здатні витримати найтяжчі часи. Від сільського хлопця до сотника Майдану, від депутата до лейтенанта — це не кар’єрна драбина, а послідовний вибір на користь дії замість слів. У 2026 році Парасюк де зараз — там, де найбільше потрібен: у строю, поряд з тими, хто захищає спільне майбутнє. І саме це робить його шлях живим прикладом для тих, хто шукає сенс у складні часи.
