Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода» та колишній народний депутат, нині служить підполковником Збройних сил України й командує батальйоном безпілотних систем у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике поле». Його підрозділ тримає позиції на Запорізькому напрямку, де FPV-дрони та розвідувальні апарати щодня впливають на хід бойових дій, коригують вогонь артилерії та знищують ворожу техніку. Станом на середину 2026 року він залишається на передовій попри поранення, отримане в червні під час виконання завдання.
Цей перехід від політичної трибуни до командного пункту батальйону дронів демонструє, як особиста відповідальність переростає в практичну оборону країни. Разом із сином Гордієм та братом Андрієм Тягнибок з перших тижнів повномасштабного вторгнення 2022 року опинився в лавах ЗСУ. Партія «Свобода» тим часом зосередилася на підтримці армії та волонтерських ініціатив, зберігаючи ідеологічну послідовність без активної парламентської діяльності під час воєнного стану.
Служба Тягнибока поєднує його медичну освіту, юридичний досвід та організаторські навички, набуті ще в студентські роки. Батальйон безпілотних систем під його керівництвом стає прикладом того, як традиційний український націоналізм адаптується до технологічної війни, де точність удару та швидкість реакції вирішують долі цілих підрозділів.
Шлях від львівських лікарень до національної політики
Народжений 7 листопада 1968 року у Львові в родині медиків, Олег Тягнибок виріс у середовищі, де поєднувалися професійна дисципліна та глибоке відчуття української ідентичності. Батько, Ярослав Тягнибок, був кандидатом медичних наук і лікарем збірної СРСР з боксу, а по материнській лінії родина сягала галицького священства — прадіди служили священиками в часи, коли це означало зберігати мову та віру під чужою владою.
Після закінчення львівської спеціалізованої школи №8 він вступив до Львівського медичного інституту, але радянська армія забрала його на два роки — з 1987 по 1989-й, де він служив у військах ППО в званні єфрейтора. Повернувшись, завершив навчання як хірург, а згодом здобув юридичну освіту у Львівському університеті імені Івана Франка. Паралельно працював санітаром, медбратом і лікарем-інтерном у львівських лікарнях.
Політика увійшла в життя Тягнибока ще в студентські роки. У грудні 1991-го він приєднався до Соціал-національної партії України, яка згодом трансформувалася у Всеукраїнське об’єднання «Свобода». Швидко піднявся організаційними сходами: очолював львівську та київську міські організації, а 2004 року на Х з’їзді партії його обрали головою. Тричі обирався народним депутатом — у 1998, 2002 та 2012 роках. У 2010-му балотувався на президентських виборах.
Євромайдан 2013–2014 років став для нього випробуванням і водночас моментом максимальної видимості. Тягнибок щодня виступав на сцені, був серед трьох лідерів опозиції під час найгарячіших днів лютого 2014-го. Його голос звучав жорстко й послідовно: вимагав відставки Януковича, відстоював європейський вектор і національну гідність. Після Революції гідності партія «Свобода» увійшла до парламентської коаліції, але вже за кілька місяців внутрішні суперечності та суспільні настрої відсунули її на другий план.
2022 рік: коли політик надів погони
Повномасштабне вторгнення Росії 24 лютого 2022 року змусило багатьох переосмислити пріоритети. Тягнибок не став винятком. Разом із сином Гордієм та братом Андрієм він одразу подався до військкомату. Політичну діяльність партії «Свобода» призупинили на час воєнного стану, а сам лідер закликав до тотальної мобілізації та єдності заради перемоги.
Початок служби був непростим. Спочатку — рядовий боєць, згодом поступове просування. Медична освіта допомагала в логістиці та розумінні наслідків бойових травм, юридичний досвід — у документообігу та взаємодії з цивільними структурами. До 2023 року його призначили заступником командира окремого батальйону 128-ї бригади з питань матеріально-побутового забезпечення.
Еволюція ролі: від логістики до командування дронами
До 2025 року Тягнибок отримав звання підполковника та очолив батальйон безпілотних систем 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле». Це не просто адміністративна посада. Батальйон БпС займається розвідкою, коригуванням артилерійського вогню, нанесенням ударів FPV-дронами та боротьбою з ворожими безпілотниками. У сучасній війні саме такі підрозділи часто визначають результат локальних боїв, коли традиційна техніка стає вразливою.
128-ма бригада «Дике поле» тримає оборону на Запорізькому напрямку — одному з найбільш напружених ділянок фронту. Тут позиційна війна поєднується з постійними дроновими атаками з обох боків. Бійці Тягнибока проводять довгі ротації під обстрілами, де кожна хвилина вимагає максимальної концентрації.
| Рік | Подія | Звання та посада | Підрозділ |
|---|---|---|---|
| 2022 | Приєднання до ЗСУ як волонтер | Майор, боєць | Збройні сили України |
| 2023 | Призначення на штабну посаду | Заступник командира батальйону з МПЗ | 128-ма ОВМБр «Дике поле» |
| 2025 | Підвищення та нове призначення | Підполковник, командир батальйону БпС | 128-ма ОВМБр «Дике поле» |
| Червень 2026 | Поранення під час бойового завдання | Підполковник, командир батальйону БпС | Запорізький напрямок, район Степногірськ–Кам’янське |
Дані про військову кар’єру узгоджені з кількома джерелами, зокрема матеріалами ЛІГА.net та оновленнями у відкритих профілях.
Червень 2026-го: дрон, машина та кілька секунд, що змінили ротацію
На початку червня 2026 року під час виконання бойового завдання ворожий FPV-дрон влучив у автомобіль, у якому перебував Тягнибок разом із побратимами. Наслідки — баротравма, контузія та струс мозку. Поранення не смертельне завдяки майстерності водія та швидкості руху, але достатньо серйозне, щоб вивести з ладу на певний час. Декілька побратимів також отримали поранення.
Така реальність стала звичною для багатьох командирів на передовій. Дрони змінили правила гри: тепер небезпека чатує не лише в окопах, а й на під’їзних шляхах, у тилових районах ротації. Батальйон Тягнибока, за його ж словами в публікаціях, провів понад 60 діб безперервного пекла на напрямку Степногірськ–Кам’янське під постійними обстрілами. Кожна успішна місія дронів — це врятовані життя українських піхотинців і зупинена ворожа техніка.
Родина в строю: син, брат і тиха підтримка тилу
Війна для Тягнибоків стала сімейною справою. Син Гордій (1997 року народження) також служив і раніше отримував поранення. Брат Андрій — народний депутат попередніх скликань — теж у лавах ЗСУ. Дружина Ольга, лікар-епідеміолог, залишається в тилу, але її професійні навички так само затребувані в умовах воєнного часу.
Ця сімейна солідарність не є винятком, але в разі публічної людини вона набуває символічного значення. Вона показує, що слова про захист України не залишаються гаслами — вони втілюються в конкретних діях навіть для тих, хто міг би залишитися в політиці чи бізнесі.
«Свобода» під час війни: ідеологія без трибуни
Партія «Свобода» під керівництвом Тягнибока не зникла з інформаційного поля. Вона продовжує волонтерську роботу, підтримує бійців, зокрема й через канали, пов’язані з батальйоном дронів. Ідеологічна лінія — український націоналізм, державницька позиція, критичне ставлення до будь-яких компромісів з агресором — залишається незмінною.
Багато колишніх соратників Тягнибока по партії також опинилися на фронті або в тилових структурах, що забезпечують армію. Це створює мережу довіри, яка працює ефективніше за формальні інститути в умовах, коли кожен день на рахунку.
Що означає служба Тягнибока для тих, хто слідкує за подіями
Для просунутих читачів його приклад ілюструє еволюцію українського націоналізму: від вуличного протесту та парламентської боротьби до технологічного компонента сучасної війни. Дрони — це не просто зброя, а інструмент асиметричної відповіді, де менші ресурси компенсуються точністю та інноваціями.
Для читачів-початківців важливо зрозуміти просту річ: людина, яка десятиліттями говорила про необхідність сильної України, не залишилася осторонь, коли настала година перевірки. Вона взяла зброю — спочатку автомат, згодом пульт керування дроном — і продовжує робити те саме, що й тисячі інших: захищати землю.
Ранок 18 червня 2026 року застає Тягнибока в тому самому статусі, в якому він перебував останні місяці: командир батальйону безпілотних систем на Запорізькому напрямку, підполковник ЗСУ, голова партії «Свобода», батько та брат, який ділить долю країни з тими, хто тримає зброю в руках. Його поранення — це не кінець історії, а чергова сторінка, де витривалість і технології стають запорукою того, щоб наступні ротації були успішнішими.
