Сергій Володимирович Пашинський — одна з найдискусійніших постатей сучасної української політики. Його назива то революціонером, то бізнесменом, то фігурантом розслідувань про корупцію в оборонній сфері. Народившись у 1966 році в сільській Рівненщині, він виробив неймовірну кар’єру: від учителя історії до координатора Євромайдану, від тимчасового керівника Адміністрації Президента до впливового гравця в українській оборонній промисловості. Але за цим взльотом криється низка резонансних скандалів, судових справ і запитань про те, як молодий активіст став одним з найбільших постачальників зброї України.
Історія Пашинського — це більше ніж просто біографія політика. Це оповідь про те, як змінювалася Україна в період турбулентних трансформацій, революцій та активної군збройної конфліктації з Російською Федерацією. На її тлі людина з педагогічною освітою і комерційними амбіціями сумісила благодійність з бізнесом, політичні амбіції з опозиційністю, а громадську діяльність з контрактами на мільйони гривень. Питання про те, чи справедливі звинувачення на його адресу, чи логічне його виправдання — залишається відкритим.
Розуміння постаті Пашинського критичне для аналізу того, як організована українська оборона, як функціонує приватний сектор у військовій промисловості та які виклики стоять перед державою у сфері закупівель озброєння. Це не просто політичний портрет — це дзеркало складних реалій українського державотворення.
Від сільського хлопця до молодого бізнесмена
Лауреат народився у 1966 році в селі Зірне Березнівського району Рівненської області — місцевості на північному заході України, де панує селищний спокій та колективна память про СРСР. Родина Пашинського була інтелігентною: батько Володимир Олексійович викладав англійську мову, мати — німецьку. У 1978 році сім’я переїхала до Коростеня на Житомирщині, де Сергій закінчив школу і почав працювати токарем на заводі «Хіммаш». Той факт, що людина без важких матеріальних стартових передумов вибрала для себе академічну траєкторію, свідчить про його амбіції.
У 1984 році Пашинський вступив до історичного факультету Київського педагогічного інституту імені Максима Горького. Навчання було переривчастим — між 1985 та 1991 роками він служив у Радянській армії, як того вимагав закон епохи. Але у 1991 році, за кілька місяців до розпаду Союзу, він отримав диплом історика-суспільствознавця. Це була освіта, яка передбачала педагогічну кар’єру. Проте 1990-ті роки в Україні були часом перетворень, і молоді люди шукали нові можливості поза межами класної кімнати.
Пашинський кинув педагогіку і розпочав підприємницьку діяльність у сфері торгівлі та переробки сільськогосподарської продукції. За даними Центральної виборчої комісії, у 1998 році він обіймав посаду президента закритого акціонерного товариства «Торговий дім банку Україна». Це свідчить, що він швидко адаптувався до капіталістичної економіки 1990-х і виробив навички управління великими структурами. Але комерція залишилася його сховищем, а політика — його справжньою пристрастю.
Євромайдан і час революціонера
Поворотним моментом для Пашинського було 2013–2014 роки. Коли на Майдані Незалежності тисячі українців вимагали змін, орієнтації країни на Європу та справедливості проти режиму Януковича, Сергій Пашинський став одним з координаторів протесту. Він прийшов на Майдан не як депутат (хоча він уже був парламентарієм), а як громадській активіст, готовий ділитися організаційними навичками та фізично протистояти міліції.
Але саме цей період залишив і темну плямку на його репутації. 18 лютого 2014 року, під час найкровавіших зіткнень з «Беркутом», у соціальних мережах з’явився спірний відеоролик. На ньому чоловік, ідентифікований як Пашинський, допомагає водію залишити Майдан. У багажнику автівки виявляють мисливський карабін Norinco CQ-A, зовні подібний на снайперську гвинтівку. Офіційна версія Пашинського: зброя була знайдена у водія Майдану, який планував протаранити бійців наслідок спільної самооборони.
Цей інцидент разом з подальшими розслідуваннями про причетність Пашинського до схем у оборонній промисловості стане точкою відліку для критиків, які запитуватимуть: хто насправді Сергій Пашинський?
Адміністрація Президента та розгортання сил
Після перемоги Революції Гідності новий президент Петро Порошенко шукав цінних партнерів. На початку березня 2014 року Пашинський отримав посаду тимчасового виконувача обов’язків голови Адміністрації Президента України. Формально це було бажанням задействовувати активістів у державному управлінні. По суті — це був прямий доступ до вищої влади для людини, яка до того була переважно депутатом парламенту.
Займаючи цю посаду з 5 березня по 10 червня 2014 року, Пашинський мав вплив на стратегічні рішення в період, коли Росія анексувала Крим, а на Донбасі розгоралася військова конфліктація. Невдовзі він став одним з ініціаторів розпочаття Антитерористичної операції (АТО) на сході України — операції, яка тривала років вісім і призвела до десятків тисяч жертв. Його роль як архітектора цієї операції залишається дискусійною: прибічники вбачають у ньому стратега, критики — людину, яка поспішила у рішеннях з невизначеними наслідками.
Оборонна промисловість: від координатора до бізнесмена
Коли 2014 року Україні потрібна була зброя, західна допомога надходила повільно. На цій діяльності Пашинський розпочав своє проникнення в оборонну промисловість. Деякі джерела припускають, що він визначив щілину на ринку і починає організовувати закупівлі озброєння та боєприпасів для Сил оборони України, спочатку використовуючи приватні канали і бізнес-партнерів.
З часом його компанії, включаючи торгово-технічні структури, розпочали отримувати державні контракти. Вартість цих контрактів становила мільйони, потім сотні мільйонів гривень. На 2022 рік Пашинський очолив Національну асоціацію підприємств оборонної промисловості України — позицію, що формально представляє інтереси всього сектору, но й посилює його особистий вплив та доступ до інформації про державні замовлення.
| Період | Ключова позиція | Основна діяльність |
|---|---|---|
| 1991–1999 | Комерційні структури | Торгівля, переробка сільськогосподарської продукції |
| 2006–2014 | Народний депутат V, VI скликань | Парламентарій у складі команди Юлії Тимошенко |
| Березень–Червень 2014 | Т.в.о. голови Адміністрації Президента | Керівництво державним апаратом, ініціювання АТО |
| 2014–2019 | Народний депутат VII, VIII скликань | Голова Комітету національної безпеки, контракти на озброєння |
| З 2022 | Голова НАПОПУ | Керівництво асоціацією оборонних підприємств |
Джерела даних: Вікіпедія, LB.ua, офіційні профілі Верховної Ради України
В 2016–2018 роках Пашинський опинився в центрі кількох розслідувань про закупівлі озброєння. Видання НВ опублікувало матеріал, в якому доводилося, що Міністерство оборони закупляло старі болгарські БМП-1 через польську посередницьку компанію Wtorplast за завищеними цінами. У цій схемі бачили слід Пашинського та першого заступника секретаря РНБОУ Олега Гладковського. Міністр оборони Степан Полторак попрацював, що інформація «не відповідає дійсності», проте визнав сам факт закупівель через ланцюжок посередників.
Судові справи і спірні акти насильства
Політична кар’єра Пашинського мала ще одну темну сторону. 31 грудня 2016 року в селі Василькове на Київщині сталася перестрілка. За офіційною версією Пашинського та свідків, він ділився авто з дружиною, помітив машину з вимкненими габаритами посеред неосвітленої дороги і, зробивши зауваження водієві В’ячеславу Хімікусу, отримав удар пляшкою по голові. У самооборону Пашинський пустив в хід пістолет і прострелив ногу свого супротивника.
Цей інцидент запалив дискусію про приватне озброєння, правомірність самооборони та те, чи може парламентарій керуватися силовими методами у розв’язанні дорожних конфліктів. Справа довго тягнулася по судах, але в 2019 році обвинувачення було закрито як випадок обґрунтованої самооборони.
Значно серйознішим питанням стала справа про конфісковані нафтопродукти Сергія Курченка в 2014 році. НАБУ та СБУ підозрювали Пашинського у розприділенні цих ресурсів і завданні державі збитку близько 1 мільйарда гривень. У 2024 році розслідування активізувалися, і Пашинський отримав підозру у 2024 році. Цю справу розглядає ВАКС — Вищий антикорупційний суд. Недавно Пашинський пішов на угоду з прокурором, визнавши вину за статтею «зловживання службовим становищем», хоча й не за звинуваченням у привласненні.
Контраверсія про надприбутки та міжнародна увага
У 2023 році редакція The New York Times опублікувала розслідування, в якому стверджувала, що Пашинський та його компанії отримали надприбутки від постачання озброєння. На його адресу лунали звинувачення у завищенні цін, використанні посередників та незаконному збагаченні на потребах оборони України. Американський журнал переважно ґрунтувався на інтерв’ю з невизначеними чиновниками та аналізі ланцюжків постачання.
Пашинський категорично заперечує ці звинувачення. У своїх промовах та інтерв’ю він наголошує, що приватний сектор оборонної промисловості грає критичну роль у постачанні Сил оборони України, особливо у перші місяці повномасштабної війни в 2022 році, коли західна допомога все ще організовувалася. За його словами, його компанії допомогли знайти боєприпаси та озброєння для українських чоловіків і жінок тоді, коли державні структури були розгублені.
Питання про те, чи справедливо критикувати приватного бізнесмена, який забезпечував потреби країни під час кризи, чи й наслідок це попусканням корупції — залишається запеклою дискусією в українській громадськості і медіа.
Oборонна промисловість та вплив Пашинського
Станом на 2026 рік Сергій Пашинський очолює одну з найважливіших галузевих організацій — Національну асоціацію підприємств оборонної промисловості України (НАПОПУ). Ця організація об’єднує десятки українських компаній, які виробляють все — від безпілотних літальних апаратів до боєприпасів, мініймок та системи связи для фронту. В контексті збройного конфлікту з Росією, оборонна промисловість повинна бути стратегічно керована і законодавчо захищена, щоби не стати мішенню для рейдерства та корупційних схем.
Проте посада голови НАПОПУ визиває запитання про конфлікти інтересів. Якщо Пашинський чи пов’язані з ним компанії одночасно одержують державні контракти і впливають на політику асоціації — виникає ризик несправедливої конкуренції та монополізації галузі. Влада України вказувала на необхідність реформи у сфері закупівель озброєння та більшої прозорості у роботі НАПОПУ.
Багато експертів підкреслює, що реформування оборонної промисловості критичне для України. Без перебудови системи закупівель країна не вижившиме у боротьбі з Російськими агресорами. При цьому реформа повинна бути справедливою — захищати прибуткові компанії від непередбачених дій державних органів, але й забезпечувати прозорість і запобігати спекуляціям.
Станом на 2024–2026 роки розслідування щодо Пашинського та його компаній продовжуються. ВАКС розглядає справи про конфісковані нафтопродукти, про можливі завищення ціни при закупівлях озброєння і про фінансові зв’язки з посадовцями. Паралельно громадські організації та медіа здійснюють громадський контроль за його діяльністю, вважаючи, що прозорість і справедливість у державних справах — ключові умови відновлення довіри громадян до влади.
На цей момент історія Сергія Пашинського все ще пишеться. Він залишається впливовою, але контраверсійною фігурою українського політичного і ділового світу. Для одних він — патріот, який у критичні моменти допомагав державі запастися зброєю. Для інших — символ системи, де влада, гроші і деякі сумніви переплітаються в темне плетиво. Істина, як часто буває, лежить де-то посередині, у складній реальності добрих намірів, бізнесової логіки і обов’язків перед державою та суспільством.
