У Києві побільшало білорусів. Їх можна впізнати за вимовою – нетиповою для України російською з білоруським акцентом. А ще – за біло-червоно-білими стікерами на смартфонах чи автомобілями з білоруськими номерами. Білоруські активісти втікають від режима Лукашенка з огляду на розгорнуті масові репресії – уряд переслідує учасників стихійних протестів, нерідко ідентифікуючи останніх через їхні цифрові сліди в соцмережах та на відео.

В Україні багато хто прискіпливо стежить за перебігом білоруських протестів впродовж останніх семи місяців. Адже піднесення суспільних настроїв як нині в Білорусі нагадує Україну сім років тому під час Революції гідності з її вимогами відновлення справедливості і покарання правоохоронців. І хоча протести в Білорусі та Україні мали багато відмінностей, однією зі спільних рис стало широке застосування інтернет-технологій для протестної діяльності. Іноді ці події також називають “цифровими революціями”.

Кілька місяців тому, напередодні проведення дослідження щодо ролі інтернет-технологій під час протестів в Білорусі та Україні, я вирішив поцікавитися у аудиторії Твіттера, чи є сенс порівнювати протести в Білорусі та Україні в контексті використання технологій. Голоси твітерян розділился навпіл – половина висловилася за доцільність такого дослідження, інша ж половина не бачила сенсу в такому дослідженні.

Голоси користувачів Твіттера не зупинили мене в бажанні розібратися в застосуванні інтернет-технологій під час протестів в обох країнах, й на початку лютого наша команда представила результати дослідження. Однак в обґрунтуванні дослідження я доволі детально зупинився на описі контекстів, в яких відбулися протести в Україні та Білорусі. Серед таких контекстів – вкрай несхожі політичні режими в Україні 2013 року (демократичний) та Білорусі 2020 року (авторитарний), відмінні умови функціонування інтернету – білоруський уряд повністю контролює інфраструктуру інтернету, тоді ж як в Україні існувало максимально конкурентне середовище поза впливами уряду.

Але чи не найбільш суттєвою відмінністю між контекстами українських та білоруських протестів є часова різниця в 7 років. Для світу технологій – це гігантська відстань. У 2013 році в Україні найбільш “просунуті” протестувальники користувалися iPhone 3GS (камера в 3 мегапікселі) чи IPhone 4S (камера в 5 мегапікселів). У 2020 році білоруські протестувальники могли собі дозволити iPhone 11 (12 мегапікселів). За останні сім років швидкість мобільного інтернету зросла у рази, а на сцену техгігантів прийшли нові гравці, як-то Telegram, TikTok.

Станом на 2013-2014 рр.технології були набагато менше розвинуті як сьогодні. Відповідно, використання технологій для українських протестів було важливим, однак не було ключовим складником протесту.

Набагато різноманітнішим стало застосування інтернет-технологій у протестах в Білорусі, ці протести й досі максимально покладаються на використання інструментів інтернету, є надзвичайно децентралізованими, і дають асиметричні відповіді на дії вертикальної структури влади.

Протестувальники використовують смартфони під час протестів 2013-2014 рр на Майдані Незалежності Фото: Наташа Кравчук

В Україні найбільш помітними були:

• Сторінки та групи у Facebook для інформування та організації громадських ініціатив – по суті, Революція гідності стала початком стрімкої популярності Facebook як соцмережі в Україні;
• Платформи для ведення стрімів з протестних акцій – YouTube, LiveStream.TV, Ustream.TV. Наразі останні платформи вже не користуються попитом, сьогодні стріми ведуть в Instagram, YouTube;
• YouTube також зіграв неоціненну роль для поширення та архівації важливих відео з протестів;
• Twitter був важливою платформою для обміну інформацією, привертання уваги міжнародної аудиторії, ідентифікації учасників і консолідації зусиль, як-от Твітер-шторми.

У Білорусі ж найбільшу роль відігравали й досі відіграють:

• Месенджери, зокрема Telegram, для децентралізації та самоорганізації протесту, оперативного інформування про перебіг протестів по всій країні, координації дій;
• Facebook для інформування, свідчень очевидців, комунікації в групах;
• YouTube для ведення стрімів, поширення політичних меседжів, зокрема й популістичних;
• Viber для інформування, зворотної реакції через опитування;
• Twitter для обміну інформацією, для привертання уваги міжнародної аудиторії, ідентифікації учасників і консолідації зусиль, як-от флешмоби;
• Instagram для візуалізації протестів та щоб засвідчити свою участь.

Разом з тим, усі інтернет-технології, які використовують протестувальники в Білорусі, також використовує й білоруський уряд проти протестувальників. В децентралізовані протестні Telegram-чати проникають представники спецслужб, які дезінформують учасників про проведення акцій. За модераторами Telegram-каналів та Telegram-чатів влаштоване полювання – й в Білорусі вже заарештували кількох модераторів, а локальні чати раптово змінювали айдентику на провладну.

Білоруський уряд удосконалив способи стеження за протестувальники – вони не тільки використовують спецзасоби зв’язку, інформацію від провайдерів, але й використовують методи відкритих даних – ідентифікують протестувальників череї їхні фото та повідомлення з акцій протесту в Instagram чи Facebook. Навіть відомих публічних людей, як-то журналістів чи спортсменів, арештовували й кидали за грати. А одним з методів ідентифікації протестувальників з боку правоохоронців в Білорусі стало затримання перехожих на вулицях і примусовий доступ до смартфону людини – так перевіряють, які Telegram-канали чи чати читає користувач. Як тільки знаходять протестний чат – арештовують.

І хоча білоруські правоохоронці застосовують різноманітні методи цифрових репресій – вони переважно безсилі аби загасити децентралізовану протестну активність в Білорусі. Білоруські протести не мають єдиного центру, як це було з Майданом Незалежності в Україні, й саме тому, ці протести здатні тривати безкінечно довго в цифровому просторі. Й аби їх загасити, білоруському уряду довелось би відімкнути увесь інтернет, що рівнозначне зупинці усіх платежів й згортанню економічної діяльності в країні. Саме тому оптимізму щодо успіху білоруських протестів у мене ще вистачає.