Широке застосування інтернет-технологій стало однією з ключових рис протестів в Україні (2013-2014) та Білорусі (2020). Проте авторитарні уряди не здатні ефективно протистояти новим форматам горизонтального децентралізованого протесту. Таким є головний висновок дослідження «Роль інтернет-технологій у розвитку продемократичних рухів. Кейси протестів в Україні 2013–2014 та Білорусі 2020», яке ГО «Інтерньюз-Україна» презентувала 1 лютого 2021 року. Та чи стануть протести цифрової епохи запорукою довгострокових демократичних перетворень?

«У коротко- та середньостроковій перспективі самоорганізація та горизонтальність протестів мають більше переваг, ніж недоліків. Так, протести в Україні сприяли перезапуску політичного режиму в 2014 році. В Білорусі ж протести тривають досі, а ентузіазм протестувальників, видається, не вичерпався навіть з приходом холодної пори», — зазначив Віталій Мороз, керівник програм нових медіа ГО «Інтерньюз-Україна».

Білоруські протести стали найбільш масовими й найбільш тривалими за останні 25 років. Фото: tut.by

Протести в Україні та Білорусі стали захисною реакцією громадянського суспільства на порушення «суспільного договору» та базових прав і свобод людей.«Сто тисяч людей не вийдуть тільки тому, що їх закликають вийти через Telegram, люди хочуть боротися з несправедливістю», - коментує Павло Лібер, засновник платформи Голос (golos2020.org).

Децентралізовані локальні спільноти на основі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) без чітко окресленого лідерства та обов’язкового знайомства між учасниками стають «центрами демократичної сили». Антон Мотолько, блогер, засновник телеграм-каналу #МотолькоПомоги пояснює: «Протести в Білорусі децентралізовані. Влада намагається знайти лідера, який змушує людей виходити на вулиці, але єдиний лідер — це Лукашенко».

Проте протестні рухи стикаються з проблемою, коли йдеться про вироблення довгострокової стратегії дій і консолідованого бачення чи ідей системних трансформацій суспільства у вигляді «проєктів майбутнього».

Децентралізованість білоруського протесту за допомогою ІКТ дозволяє активістам самостійно визначати, коли та як реалізувати свою протестну діяльність на локальному рівні.«Якогось політичного центру як керівництва та координації не було. Тelegram-канали, по суті, взяли на себе придумування плану на кожен тиждень», - розповідає Аляксей Казлюк, співзасновник Human Constanta, юрист, правозахисник.

Також варто зазначити, що у сучасних протестах на основі інтернет-технологій використання насильства з боку уряду не обов’язково призводить до придушення протесту, але й здатне мати протилежний ефект — насильство, яке стає потужним тригером поширення протесту.

У протестах України (2013-2014) та Білорусь (2020-донині) були й відміності. Так в Україні столичний Майдан Незалежності став центром протесту, проте і Білорусі відмовилися від єдиного центру як місця проведення протесту у фізичному просторі.

Протистояння відбувається й на рівні символів і знаків: у вигляді мемів, плакатів, відео. Вони зорієнтовані на інструменти ІКТ для поширення чи краудсорсингу цих знаків — протест існує поки живе його «символічне поле».

Авторитарні уряди мають широкий арсенал цифрових інструментів і методів використання ІКТ проти протестувальників: стеження, злами чатів, вилучення девайсів, арешти адміністраторів чатів, несправність інтернету. Наприклад, Ольга Корсун, білоруська журналістка, активістка розповідає:«Влада прийшла в Telegram: багато хто з силовиків заходять у чати, дезінформують щодо місця збору. Люди збираються, а там на них чекають автозаки».

Протестувальники в Білорусі покладаються на використання інтернет-технологій аби розповідати про протест та комунікувати між собою. Фото: tut.by

Але держава не може ефективно протистояти новим форматам горизонтального децентралізованого протесту навіть попри досвід та ІКТ-інфраструктуру. «Уряд в Україні не мав великого досвіду в організації протидії в інтернеті. Спроби були, але більше діяли через традиційні канали, зокрема телебачення», зазначає Анатолій Бондаренко, співзасновник Texty.org.ua.

Звісно, протести цифрової епохи здатні проявити себе як потужні інструменти відновлення справедливості й перезавантаження «суспільного договору» між народом і державою. Однак успіх цих протестів не є запорукою довгострокових демократичних перетворень.

З повним текстом дослідження можна ознайомитися за лінком.