Уже в лютому Верховний суд США може змінити принципи модерації контенту для всіх соцмереж

Справа, яка розглядатиметься у Верховному суді, може змінити відому Розділ 230 Закону про пристойність у комунікаціях – Section 230, яка захищає соціальні платформи від відповідальності за користувацький контент.

На лютий 2023 року Верховний суд США запланував розгляд двох справ, які дотичні до процесів модерації онлайн-контенту. Мова йде про дві справи "Гонсалес проти Google" та "Таамні проти Twitter". Вони мають бути розглянуті наприкінці лютого 2023 року.

Насправді це судові судові позови – це останні серед низки інших, об’єднаних твердженням про те, що веб-сайти несуть юридичну відповідальність за те, що не видалили контент, дотичний до терористів. Переважна більшість попередніх позовів так і не стали успішними саме через Розділ 230, який захищає компанії від відповідальності за контент, розміщений користувачами.

Майбутнє рішення Верховного суду може вплинути на подальшу долю Розділу 230 – статті, яка регулює відповідальність соціальних платформ за контент користувачів. Наразі ця стаття Закону про пристойність у сфері комунікацій (Communications Decency Act, CDA) говорить, що соціальні платформи не відповідають за те, що розміщують їх користувачі. А відповідальність за спірний контент несе не платформа, а виключно автор матеріалу.

Наразі складно оцінити, яким буде рішення Верховного суду, але той факт, що ця норма закону давно потребує змін, визнають всі учасники ринку. І опублікована нещодавно колонка Президента Байдена про те, яким чином повинні працювати соціальні платформи, стосується цієї норми закону та необхідності її удосконалення та трансформації таким чином, щоб вона краще відповідала сучасним реаліям.

Отже, у Верховному суді будуть розглядатися дві справи, які дотичні до того, як соціальні платформи модерують та рекомендують контент, розміщений користувачами.

Автори позовів у справах «Гонсалес проти Google» та «Таамні проти Twitter» вважають, що YouTube, Twitter та інші соціальні платформи своїми діями підтримували діяльність «Ісламської держави». Ця підтримка полягала в тому, що вони не лише не видаляли контент цієї структури, але часом і рекомендували й акаунти, й публікації терористів.

Справа «Гонсалес проти Google» стосується позову, поданого проти Google з боку родичів громадянки США Ноемі Гонсалес (Nohemi Gonzalez), яка загинула під час заворушень в Парижі у листопаді 2015 року. Позивачі звинуватили Google у порушенні Закону про боротьбу з тероризмом через те, що сервіс YouTube рекомендував відео терористичного угрупування іншим користувачам. Суди попередніх інстанцій послуговувалися горезвісним Розділом 230 та відхилили позов.

Позов «Таамне проти Twitter» стосується окремої атаки «Ісламської держави» в Туреччині – нападу на нічний клуб Reina у Стамбулі в 2017 році. Цей позов, як і згаданий вище, вимагає визначити, чи підтримував Twitter терористів, рекомендуючи їх контент.

У своїй апеляції Twitter стверджує, що лише той факт, що терористи використовували цей сервіс, не є порушенням закону про боротьбу з тероризмом. «Незрозуміло, що постачальник онлайн послуг може зробити, щоб уникнути відповідальності за тероризм, якщо послуговуватися такою логікою», - стверджують у Twitter.

Позивачі у справі "Гонсалес проти Google" стверджують, що рекомендації контенту, які надають соціальні платформи (в цьому кейсі мова йде про YouTube), ніяким чином не стосуються дії Розділу 230 Закону про пристойність у комунікаціях. Справа «Твіттер проти Таамні» зачіпає схожі аспекти - чи вважається відсутність реакції на контент терористів з боку соціальної платформи (в цьому випадку Twitter) підтримкою злочинців? Більше того, позивачі у цій справі називають такі рекомендації матеріальною підтримкою терористів, що надзвичайно серйозно.

Ці дві справи у Верховному суді можуть вплинути на сферу використання Розділу 230 і обмежити його, тобто встановити ситуації, коли соціальні платформи відповідатимуть за користувацький контент.

На свій захист Google та Twitter заявляють, що якщо відмінити чи обмежити дію Розділу 230 – хоча б частково, до прикладу, стосовно рекомендаційних алгоритмів, це матиме серйозні проблеми для соціальних сервісів та принципів їх роботи. Адже в цьому випадку робота рекомендаційних алгоритмів стосовно будь-якого контенту чи профілів стає ризикованою та може оскаржуватися в різних аспектах – від підтримки терористів, рекомендацій щодо медичних обстежень чи політичних маніпуляцій. В цьому контексті соціальні платформи можна легко звинуватити в поширенні фейків чи пропаганді, коли вони рекомендуватимуть, до прикладу, переглянути відео політика.

Справа "Гонсалес проти Google" може розкрити деякі юридичні неузгодженості, до прикладу, отримати пояснення від Верховного суду про те, чи рекомендації контенту вважаються таким самим користувацьким контентом. В цьому випадку ці рекомендації захищені Розділом 230. Проте може існувати інша думка – ті рекомендації є не користувацьким контентом, а діями соціальної платформи, що, по великому рахунку, ближче до істини та звичайної логіки. Адже користувачі ніяким чином не впливають на алгоритми рекомендацій, більше того, ці алгоритми є комерційною таємницею. В цьому випадку, якщо рекомендації вважати чимось, за що відповідальна соціальна платформа, то очевидно, що вони не повинні захищатися Розділом 230 Закону про пристойність в комунікаціях.

Ці справи можуть змінити багато базових принципів роботи соціальних платформ, в тому числі – те, як соціальні сервіси рекомендуватимуть контент, створений напівзаконними структурами, до прикладу, терористичними організаціями. Головним питанням є те, як соціальні платформи повинні реагувати на такий контент і чи повинні вони його рекомендувати. А найголовніше – чи вважається ситуація, коли соціальна платформа не видалила відповідний контент чи навіть порекомендувала його, підтримкою терористів. Саме це є спірним питанням щодо відповідальності соціальних сервісів за контент користувачів.

У травні 2020 року Верховний суд відмовився розглядати аналогічну справу, в якій ініціатори позову звинуватили Facebook в тому, що соцмережа просувала повідомлення терористів, а позивачі стали жертвами теракту в Ізраїлі, почасти спричиненого такими діями соціальнох платформи.

Справи Гонсалес і Таамне можуть стати початком тривалої правової перевірки того, як Розділ 230 і Перша поправка американської Конституції застосовуються до великих веб-платформ. Та, можливо, покладуть початок змінам цих юридичних норм.

Яким буде рішення Верховного суду – наразі прогнозувати складно. Очевидно лише те, що Розділ 230 вимагає вдосконалення й ці дві справи можуть дати поштовх до його змін. На сьогодні протилежністю до певної вседозволеності, яку толерує Розділ 230, є техаський закон, який встановлює дуже жорсткі обмеження стосовно користувацького контенту для соціальних платформ. Розділ 230 й Texas House Bill 20 є умовними двома сторонами медалі, двома поглядами на те, яким чином соціальним платформам потрібно працювати з вмістом.

Задача суддів Верховного суду – дати оцінку існуючим нормам та своїми рішеннями запропонувати напрямок змін щодо існуючих законів. Змін, які зачеплять практично всі соціальні мережі й диктуватимуть подальший розвиток цих сервісів.