Авторка: Анастасія Апетик, юристка, незалежна консультантка з цифрової безпеки, співзасновниця МІНЗМІН

З початку активної фази війни росії проти України цифровий ланшафт став також активним полем для бою. Прикро, що цей бій впливає і на дітей, особливо на освітній процес.

За інформацією МОН, у 13 областях, де це можливо, освітній процес відбувається онлайн. Проте переважну більшість віртуальних занять організовують освітяни самостійно через платформи Zoom, Google meet, а посилання на уроки часто створюють без авторизації користувачів та поширюють через Viber чати або відкриті групи у соцмережах. Це створює великий ризик втручання кіберзлочинців, зокрема представників країни-агресора – росії, у такий освітній процес.

Наприклад, у відкритому доступі можна знайти відеозапис, на якому сторонній користувач під’єднався до онлайн-уроку в школі і почав транслювати відео порнографічного характеру та поширювати антиукраїнські меседжі.

Чому так відбувається?

По-перше, в Україні слабкий рівень цифрових навичок, у тому числі з цифрової безпеки. Наприклад, згідно з даними соціологічного дослідження проведеного Мінцифрою, 53% українців перебувають нижче позначки «базовий рівень» за методологією оцінки цифрових компетентностей. Тому батьки та освітяни самотужки точно не можуть організувати безпечний дистанційний освітній процес.

По-друге, ніхто не аналізує та не прогнозує кіберризики в освітньому процесі. У нас немає жодного дослідження чи аудиту на предмет безпеки дистанційного навчання, тому ніхто не пропонує жодних рішень задля побудови безпечного освітнього середовища онлайн.

Які ж рішення можливі для перемоги в кібервійні в освітньому процесі?

На мою думку, є два шляхи, якими потрібно йти від «гасіння пожеж» до стратегічних кроків, для вирішення проблем пов’язаних з онлайн-безпекою в освітньому процесі.

«Гасіння пожеж»

Кожен учасник освітнього процесу може навчитися мінімізувати проблеми з онлайн-безпекою. Насамперед, потрібно подбати про безпечні паролі, двофакторну аутентифікацію, верифікувати усіх учасників в освітньому процесі та дізнатись про інші корисні рекомендації для онлайн-безпеки з освітнього контенту, який разом з командою МІНЗМІН створили та виклали у відкритий доступ на YouTube-каналі. Низку відеоексплейнерів також створив проєкт Школа цифрової безпеки DSS380.

Також освітяни, які є організаторами онлайн-зустрічей, можуть дозволити доєднатись лише зареєстрованим учасникам. Від учасників можна вимагати входу за допомогою певного пароля для кожної зустрічі, а не покладатися на той самий пароль для кількох зустрічей. Наприклад, Zoom також пропонує віртуальну «залу очікування» для контролю доступу до онлайн-зустрічі. Функція запису аудіо/відео в інструментах відеоконференцій має бути доступна лише для хостів.

Також учасники освітнього процесу мають фіксувати випадки стороннього втручання в освітній процес та повідомляти про це Кіберполіцію. Але я є прихильником стратегічних рішень для перемоги у кібервійні в освітньому процесі.

«Організація дистанційного освітнього процесу як у садочку, школі, так і в закладах вищої освіти має відповідати стандартам з онлайн-безпеки»

Більшість країн має свої стандарти для забезпечення безпечного дистанційного освітнього процесу.

Стандарти з онлайн-безпеки — це своєрідна екосистема, яка включає:

• технічні стандарти, потреби та рішення;
• законодавче регулювання;
• розробку політик та процедур на рівні освітніх закладів;
• інтеграція в освітній процес покращення навичок з основ онлайн-безпеки.

У комплексі ця екосистема стандартів з онлайн-безпеки освітнього процесу має включати питання:

• Захисту даних учасників освітнього процесу;
• Захисту онлайн-комунікації та класних кімнат;
• Захисту навчального обладнання;
• Захисту відеоконференцій.

Найкращим прикладом, де функціонує така екосистема, є Естонія. Онлайн-система естонської шкільної освіти існує за тими ж принципами, що й електронна держава.І функціонує вона за такими ключовими принципами ззабезпечення безпеки даних в освітньму процесі:

1. Гарантія приватності та конфіденційності даних й інформації. Ніхто не може отримати доступ до інформації про учня/студента, крім самого учня/студента, його батьків та вчителів. Дані надійно захищені, а доступ надається лише за цифрової ідентифікації особи.
2. «Тільки один раз». Держава не може запитувати ті ж дані більше одного разу і не може зберігати їх у кількох місцях, лише в одному. Завдяки цьому принципу, наприклад, абітурієнту не потрібно подавати документи до університету. Система вузу звертається до шкільної бази даних та отримує всі необхідні параметри. Абітурієнту залишається лише авторизуватися та зробити кілька кліків. Жодних відсканованих копій, розрахунків середнього балу та фотографій!

Також цікаве рішення пропонують естонці для адміністрування освітнього процесу. Це система - eKool – діджитальне освітнє середовище, у якому містяться всі дані, пов'язані з навчанням, і відбувається взаємодія всіх учасників навчального процесу - учнів, батьків, вчителів та адміністрації.

Вчителі вносять оцінки та відвідування, розміщують домашні завдання, оцінюють поведінку учнів та спрямовують повідомлення батькам, учням та цілим класам. Батьки залучаються до навчального процесу своїх дітей. Вони переглядають домашні завдання, оцінки, відвідування та нотатки вчителів, а також спілкуються з вчителями прямо у системі. Учні переглядають свої оцінки та отримують домашні завдання, а також можуть зберігати свої найкращі роботи в електронному портфоліо. Районні адміністратори одержують доступ до останніх статистичних звітів, тому легко можуть аналізувати дані шкіл усього району.

До речі, Естонія нещодавна дала доступ до своїх технічних рішень для українських дітей, молоді, батьків та освітян, включаючи систему eKool.

Для України було б оптимально, щоб інституції такі, як МОН та Мінцифра задали стандарт для безпечної організації дистанційного освітнього процесу, а освітні заклади їх імплементували.

На мою думку, в Україні потрібно будувати таку екосистему:

1. Здійснити комплексний аудит онлайн-ризиків в освітньому процесі.
2. Розробити та затвердити національний стандарт з онлайн-безпеки в освітньому процесі.
3. Імплементувати його в освітній процес. Від запровадження технічних рішень, розробки політик з онлайн-безпеки освітніх закладів до навчання освітян та дітей базовим навичкам цифрової безпеки.
4. Стратегічно працювати над розробкою єдиної освітньої платформи із належним кіберзахистом, у якій кожен учасник освітнього процесу може реалізовувати своє право на освіту в онлайн-просторі безпечно.