Автор: Тетяна Авдєєва — юристка з медійного права ЦЕДЕМ
Об’єктом блокувань стають і дописи у соціальних мережах, що «розпалюють мову ворожнечі»: часто адміністрація соцмереж відносить до таких патріотичні пости. Блокування має багато різних проявів, підстав і форматів. Чи завжди воно є порушенням прав людини? Як оцінити правомірність втручання з боку держави й модераторів? Де пролягає межа між захистом прав інших та цензурою захищених висловлювань?
Яким є допустимий масштаб заходів блокування?
Заходи щодо контенту поділяють на блокування, фільтрування та видалення. Перші два типи стосуються обмеження доступу до інформації, в той час як видалення є абсолютним. Крім цього, блокування також застосовується і до майданчиків для розміщення матеріалів — платформ, вебсайтів, акаунтів тощо. Значною мірою правомірність блокування залежить від масштабу накладеної санкції. Погодьтеся, є різниця між блокуванням коментаря під дописом і блокуванням цілої соціальної мережі. Не менш важливою є й підстава блокування: попередження мови ворожнечі (див. Delfi v Estonia), припинення неправомірного використання авторської музики (див. Neij and Sunde Kolmisoppi v Sweden) або просто придушення політичної критики (див. Kablis v Russia). З’ясуймо, де межа для заходів блокування з погляду їх всеохопності.
Блокування коментарів. У цілому воно є досить пропорційним заходом, адже серед усіх типів блокувань передбачає найменше втручання. Якщо йдеться про мову ворожнечі, заклики до насилля, дитяча порнографія чи інший явно нелегальний контент — блокування коментаря є найм’якшою можливою санкцією. Втім, цікавим питанням при цьому є особа, відповідальна за блокування коментарів під дописами. Відповідно до нещодавнього рішення ЄСПЛ у Sanchez v France, такий обов’язок може бути покладено як на соцмережу, так і на власника сторінки чи автора допису. Як наслідок, оцінкою контенту опікуються приватні особи, яким часто бракує експертизи для його кваліфікації. Більше того, політики можуть блокувати (чи приховувати) чужі коментарі для уникнення політичної критики, що обмежує свободу вираження. Тому блокуванням коментарів можуть зложивати (як сталося у випадку блокування Трампом критики виборців).
Блокування дописів. Класичний захід, який застосовується соцмережами до публікацій, що порушують умови користування або щодо яких є скарги від національних органів. У цілому видалення чи блокування доступу до протиправного контенту є цілком допустимим і навіть необхідним. Виникає лише кілька труднощів:
Блокування акаунтів. Блокування сторінки є більш жорстким заходом порівняно з блокуванням чи видаленням окремого допису. Це все ще не робить його абсолютно неприйнятним, втім для застосування вимагається або більша кількість порушень з боку одного користувача, або їхня більша тяжкість. Наприклад, у випадку Трампа його заклики призвели до реального насилля у Капітолії, що обґрунтувало необхідність блокування акаунту. З цього приводу тривалий час точилися дискусії: чи варто платформам мати особливе ставлення до акаунтів публічних осіб і політиків? З одного боку, вони часто повідомляють суспільно важливу інформацію. З іншого — навіть політичні заяви не можуть виправдати ворожнечі, яку політики можуть розпалювати (див. Feret v Belgium, §77). Тому ставлення до усіх користувачів має бути однаковим незалежно від їхнього статусу. На противагу прикладу Трампа, заборонено блокувати акаунти для придушення політичної критики, як це сталося у Kablis v Russia, де сторінку Вконтактє заблокували через серію постів щодо протестів без жодних нелегальних закликів.
Блокування сторінок спільнот. Щодо них в цілому застосовується підхід, схожий до блокування акаунтів. Аби групу заблокували, активність у ній має бути переважно нелегальною або ж спричиняти тяжкі наслідки. Так спільноти блокують за координовану неавтентичну поведінку у виборчі періоди, що суттєво впливає на думку виборців та результати голосування. Також блокують групи, які регулярно публікують терористичний контент або нездатні адекватно і своєчасно модерувати нелегальні матеріали (прибирати неправомірні коментарі, блокувати або видаляти дописи, блокувати учасників групи, які порушують правила спільноти тощо). Цікавим випадком є блокування спільнот, які публікують загублені документи, зображення людей, оголошених у розшук чи загублених речей. Здавалося б досить легітимні цілі не виправдовують порушення права на захист персональних даних, а тому такі групи часто стають об’єктом блокування соцмережами. Хоч в цілому цей захід є пропорційним, усе значною мірою залежить саме від контексту діяльності спільноти і готовності модераторів попереджати нелегальну активність.
Блокування вебсайтів. За загальним правилом вважається надміру жорстким заходом. Зокрема, про це зазначав ЄСПЛ у серії рішень проти Росії, наголошуючи на необхідності законодавчих гарантій від державних зловживань. Водночас, у Cengiz v Turkey ЄСПЛ підкреслив, що важливу роль також відіграє кількість нелегального контенту на платформі — 5 відео, що ображають пам’ять Ататюрка було недостатньо, аби заблокувати увесь YouTube. З іншого боку у Neij and Sunde Kolmisoppi v Sweden сайт PirateBay заблокували через численні порушення авторських прав, що ЄСПЛ визнав пропорційним — кількість нелегальних матеріалів була дуже значною. А от у OOO Flavus and Others v Russia ЄСПЛ напряму вказав, що блокування вебсайтів неможливе без судового нагляду, а також є неправомірним у випадках, коли лише кілька матеріалів є потенційно нелегальними. Більше того, кваліфікація оспорюваних матеріалів також має здійснюватися судовими органами. Отже, ключовими для розрізнення правомірних обмежень і цензури у цьому випадку є кількість нелегальних матеріалів, а також наявність запобіжників на законодавчому рівні.
Блокування доступу до Інтернету. Ніколи не буває пропорційним — цю аксіому проголосили ще у Загальному коментарі 34 до статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Зокрема, доступ до Інтернету не можна блокувати навіть у найкритичніші періоди, як-от: збройний конфлікт, геноцид, екологічні катастрофи чи інші лиха. Це пояснюється тим, що населенню необхідний постійний доступ до інформації про евакуацію, невідкладну допомогу чи можливість зв’язатися з рідними і близькими. Навіть якщо військові чи антитерористичні операції потребують обмеження комунікацій — перевага має надаватися використанню захищених каналів, а не повному обмеженню доступу до Інтернету. Більше того, все частіше у міжнародній практиці право на доступ до Інтернету виокремлюють з права на свободу вираження, надаючи йому особливої ваги. Отже, такий захід завжди є проявом урядової цензури і спрямований на придушення активістів, політичної опозиції чи недопущення розкриття інформації про злочини і репресії.
Природа заблокованого контенту
Блокувати правомірний контент чи залишати нелегальний? Насправді, питання ніколи не стоїть подібним чином. Пропорційність обмеження, насамперед, залежить від типу контенту, з яким модератори (або ті, хто приймають рішення про блокування) мають справу. Наприклад, блокування буде виправданим у випадках, коли йдеться про явно нелегальний контент (мова ворожнечі, заклики до насилля, дитяча порнографія тощо). Водночас, блокування матеріалів, що потребують перевірки — дезінформація, дифамація, образливі матеріали, часто може нашкодити. У такому випадку правильним було б застосувати менш жорсткі заходи. І зараз саме час поговорити про альтернативи.
Соцмережі та більшість інших вебсайтів мають досить широкий вибір заходів для подолання сумнівного контенту без надмірного втручання у свободу вираження або ж з можливістю залишити достатній простір для публічної дискусії:
Втім, застосування будь-якого заходу як на рівні платформ, так і на державному рівні зрештою все одно має базуватися на трискладовому тесті, зважати на всі обставини і бути пропорційним відносно ймовірного порушення. В іншому випадку, правозахисники схильні кваліфікувати обмеження як надмірні й такі, що можуть становити цензуру захищених висловлювань.
Одвічна дилема: заблокувати не можна залишити
При блокуванні будь-якого контенту слід обов’язково зважати на його природу, кількість такого контенту на ресурсі, а також мету, якої хочуть досягти за допомогою обмежувального заходу. Крім того, неабияке значення має контекст, в якому висловлення було зроблене. Зокрема, це стосується, насамперед, сумнівного контенту. Якщо допис зроблено в контексті закликів до геноциду, безпечнішою опцією було б заблокувати публікацію і це навряд сприйметься як цензура. Якщо ж контекст передбачає виборчий період, коли лунає політична критика, блокування ймовірніше буде надмірним.
Зрештою, сфера свободи вираження ніколи не була схильною до однозначних рішень і кожен випадок потребує окремого аналізу. Найголовніше — зважати на те, що технології не стоять на місці, а можливих опцій для балансування свободи вираження і прав інших є досить багато. Тому блокування не має виглядає панацеєю в очах державних органів та модераторів, втім лише одним з можливих варіантів обмеження нелегального контенту.
