Цифрові права користувачів: захищати*не можна*карати? Підсумки дискусії у Харкові

05 грудня 2017 року “Інтернет-свобода” побувала у Харкові з дискусією “Цифрові права користувачів. Захищати*не можна*карати?”. Дискутували про захист цифрових прав користувачів. Чи всі громадяни України мають рівний доступ до інтернету? Чи гарантується свобода слова в інтернеті і чи є вона абсолютною? За які публікації в інтернеті правоохоронці можуть переслідувати користувачів і чи співмірні до провини судові вироки користувачам? Переглядайте відео дискусії тут.

Джерело фото – “Накипело”

Що таке цифрові права?

“Наша мета – розширити дискурс про цифрові права. Але як ми розуміємо, що таке “цифрові права”?

В широкому сенсі цифрові права – це права людини, перенесені в онлайн-площину. Рекомендації  Ради Європи від 2014-ого року визначають категорії цифрових прав: право на свободу слова, свободу вираження, право на доступ до інформації (можливість відвідувати ресурси, мати безбар’єрний доступ до сайтів), право на мирні зібрання в онлайні (користувачі мають можливість об’єднуватися разом, виставляти вимоги, взаємодіяти із органами влади і т.д.), право на цифровий захист (в т.ч. від кібератак), на захист персональної інформації в Інтернеті та право на приватність.

Я переконаний, що питання цифрових прав буде все більше дискутуватися, адже наразі ми бачимо певну несерйозність ставлення до Інтернету, в тому числі з боку органів влади.

Джерело фото – “Накипело”. На фото – Віталій Мороз, керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна”

Питання цифрових прав – це питання балансу, наскільки наші права, які ми маємо в оффлайні, не порушуються в онлайні. Коли ми виходимо з протестом на площу, ми бачимо, що навколо нас є такі самі протестувальники, і у разі чогось вони можуть захистити. Коли ви це робите в Інтернеті, про це можуть не знати ваші друзі чи симпатики, тому поняття цифрових прав є більш крихким, й існує багато інтерпретацій щодо того, що можна, а що не можна”, – зазначив Віталій Мороз, керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна”.

Захист цифрових прав – це радше те, чого нам хотілося б, ніж те, що є насправді

“Ситуація довкола цифрових прав – це частково ефимерна річ, яка, нам хотілося б, щоб була задекларована конкретніше. Щодо доступу до Інтернету й відповідальності інтернет-провайдерів та держави – це із розряду того, щоб нам хотілося би, а не те, що існує насправді. Адже надання послуг Інтернету, як і надання будь-яких інших послуг, – це громадянсько-правові чи господарсько-правові відносини”, – вважає Дмитро Лєбєдєв, адвокат, партнер АдО «Донець і партнери».

Джерело фото – “Накипело”. На фото – Дмитро Лєбєдєв, адвокат, партнер АдО «Донець і партнери»

Право на доступ до Інтернету має належати до переліку невід’ємних прав людини

“Інтернет є способом поширення інформації. Однак нам не потрібно розглядати право на доступ до Інтернету обмежено – винятково як господарсько-правові відносини. Ряд високорозвинених європейських країн (Німеччина, Швеція) визнають право на доступ до Інтернету невід’ємним правом людини.

Питання цифрових прав – це питання балансу, наскільки наші права, які ми маємо в оффлайні, не порушуються в онлайні.

Очевидно, що ми маємо певний ідеал і хотіли б, щоб в Україні доступ до Інтернету мали 90% населення, як у Ісландії чи США, наприклад. Коли Барак Обама в 2012 році просував ідею нейтральності Інтернету, він чітко зазначав, що рівний доступ до Інтернету створює виличезні можливості для зростання економіки. Телекомунікаційні компанії в Україні надають сигнал, доступ до Інтернету, але теоретично вони також можуть фізично завищувати або занижувати швидкість Інтернету. Це поки з розрядку фантастики для України, але в західних країнах це дискутується, й є бажання закріпити законодавчо – що кожен має рівний доступ до Інтернету.

Відповідальність за дії в Інтернеті уже прирівняна до оффлайну

Коли мова йде про регулювання Інтернету, СБУ й правоохоронці намагаються говорити в правовому полі. Зокрема, посилаються на ст. 17 Конституції України про протидію тероризму та на статті 109-110 Кримінального кодексу, які передбачають, що заклики до повалення конституційного ладу, територіальної цілісності підлягають кримінальній відповідальності. Велику кількість інцидентів, які зараз розслідуються в нашій країні, обгрунтовують порушенням саме цих статтей. 

Оскільки в цих статтях, що застосовувалися до порушень в Інтернеті, використовувалося поняття “публічний простір”, то фактично порушення в Інтернеті прирівняли до порушень в оффлайні. Тобто якщо ваш заклик до повалення конституційного ладу бачить більше, ніж 3 людини, ця інформація підпадає під категорію публічної”, – додає Віталій Мороз.

Джерело фото – “Накипело”. На фото – Артем Донець, адвокат АдО «Донець і партнери»

“Варто розуміти, що зараз задля розслідувань силовики часто використовують провокації щодо авторських прав. Просять когось скачати нелегальний контент, той скачує, потім відбувається передача диску від того, хто запитав тому, хто замовив, і під час цього силовики затримують порушника авторських прав. Далі – кримінальна справа. Набагато легше займатися провокаціями, ніж самим розслідувати злочини в сфері кібербезпеки й авторського права”, – зазначив Артем Донець, адвокат АдО «Донець і партнери».

“Не вистачає розуміння щодо правил в Інтернеті. За законом, в правовому полі, у нас немає онлайн-ЗМІ. Відсутність правового регулювання в цій сфері призводить до того, що принаймні в україномовному сегменті існує велика кількість фейків.

В правовому полі у нас не існує онлайн-ЗМІ.

Частина з них йде з Росії, і це ніяк не регулюється. В Інтернеті немає регуляторів, які, до прикладу, в традиційних газетах. Якби в газеті надрукували такі фейки, як я сьогодні читав у Фейсбуці, то на наступний день цю газету вже закрили б. В оффлайні існують певні регулятори, яких немає в Інтернеті і які мають бути, особливо в умовах інформаційної війни з Росією.

Джерело фото – “Накипело”. На фото – Віктор Пічугін, журналіст «Громадське Харків та правозахисник

З іншого боку, є досвід Росії, в якій є Роскомнагляд, який із наглядового органу перетворився у “каральний меч режиму”. Нам потрібно дивитися на досвід інших країн, який вже пройшли цей досвід і зробили це успішно. До прикладу, в Німеччині я знаю точно, що не буду скачувати нелегальний контент, оскільки знаю, що мене вирахують і я заплачу величезний штраф. При цьому сайт, з якого скачували нелегально, вони не блокують”, – зазначає Віктор Пічугін, журналіст «Громадське Харків та правозахисник.

Ситуація з Ex.ua та інцидент із Львівським військовим комісаріатом як маркери двоякості сприйняття Інтернету

Тиждень тому в Україні пролунав дуже гучний інцидент, коли Львівський обласний військовий комісаріат опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці персональні дані 15 тис. призовників, які ухиляються від військового призову. Відомстсво таким чином порушило закон “Про захист персональних даних” від 2011 року (“Інтернет-свобода” детально писала про цей інцидент тут, – ред.).

“Це настільки сколихнуло український Інтернет, що Уповноважена з прав людини зреагувала на інцидент буквально через кілька годин, а Військовий комісаріат видалив усі дописи. Людина, що опублікувала цю інформацію, має нести відповідальність за законом. Інцидент демонструє несерйозність ставлення до Інтернету, в тому числі з боку влади”, – зазначив Віталій Мороз.

Хто найбільше постраждав в ситуації із Ex.ua і чому так сталося?

Джерело фото – “Накипело”. На фото – модератор дискусії Наталія Курдюкова

“В ситуації з Ex.ua треба ширше ставити запитання – про культуру користування Інтернетом. Зараз для нас це покращення якості послуг Інтернету. Був повільний Інтернет, зараз – швидший. Але мало хто замислюється про розміщення інформації. Західні сервери чи українські? Ціла низка новинних сайтів задумуються про те, наскільки безпечно в Україні розміщувати сервери. Частина сайтів до початку війни хостилися в Росії і мали задумуватися, яке значення матиме пакет Ярової.

Тут питання ширше – чи задає користувач критичні запитання.

У ситуації з Ex.ua право на доступ до інформації було порушене. Але ви, як користувач не могли дивитися ширше на цю інформацію й не могли не бачити, що на Ex.ua публікувалися, до прикладу, фільми із порушенням авторського права”, – зазначив Віталій Мороз.

Куди рухається Україна: до посилення чи покращення регулювання в Інтернеті?

“Мені ситуація з регулюванням Інтернету в Україні нагадує новонароджене щеня, яке шукає, куди йти, на щось натикається, йде в сторону, знову шукає і т.д. Так ми вчимося регулювати”, – вважає Віктор Пічугін.

“Чим більше користувача знатимуть свої права в Інтернеті, тим більше у нас шансів рухатися в ліберальній парадигмі” – зазначив Віталій Мороз.

“Будь-які спроби держави щось регулювати в конкретно нашій країні приводять до надмірного регулювання і гірших наслідків”, – думає Артем Донець.

“Біда суспільства в цілому – відсутність послідовності, ми з крайнощів у крайнощі переходимо. Динамічні зміни у нас є, головне, щоб нас не кидало зі сторони в сторону”, – зазначає Дмитро Лєбєдєв.

Нагадаємо, в наших Рекомендаціях з інформаційної безпеки “Інтернет-свобода” писала також про безпеку українських хостинг-компаній, в яких часто СБУ виймає сервери на експертизу, однак на них хоститься низка інших сайтів, які нічого не порушують. Комплексне запитання стосується того, які інтереси переслідує СБУ та наскільки довго силовики можуть тримати у себе вилучені сервери. Читати й завантажувати Рекомендації з інформаційної безпеки можна тут.

 

 

Коментарі

data-url="http://netfreedom.org.ua/tsyfrovi-prava-korystuvachiv-zachyshchaty-ne-mozna-karaty/" data-title="Цифрові права користувачів: захищати*не можна*карати? Підсумки дискусії у Харкові">

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *