Постправда як тренд: як українські медіа можуть протистояти

На національній конференції National Media Talk учасники обговорили роль журналіста в умовах гібридної війни та в добу постправди. Й схоже, що журналістам треба відмовитись від клікбейту (використання різних методів, таких як сенсаційні заголовки і т.д., задля “клікабельності” матеріалу) та чупакабри, – передає Детектор.Медіа.

Учасники дискусії — Діана Дуцик, Ірина Штогрин, Мері Мицьо, Адам Беррі, Оксана Дихніч та Дмитро Золотухін — зійшлися на думці, що доба постправди не є вигадкою, а робота журналістів у цей час важлива, як ніколи раніше. Та, на жаль, медійники перестали виконувати свою функцію якісних фільтрів інформації: намагаючись конкурувати з новими соціальними платформами за рекламодавців та рекламні доходи, вони часто вдаються до клікбейтних матеріалів. Окрім того, через пропаганду, маніпуляції та «паркетну» подачу новин журналісти все більше втрачають довіру своєї аудиторії.

Які загрози доби постправди в Україні

Минулого року, за версією Оксфордського словника, словом року стало«постправда». Під цим словом укладачі словника мали на увазі «обставини, за яких об’єктивні чинники надають менше впливу на формування громадської думки, ніж заклики до емоцій і особистих переконань». Вони також підкреслили, що слово «постправда» існує протягом останніх десяти років, але в 2016 році стало особливо актуальним і часто вживаним на тлі референдуму про членство Великобританії в ЄС і виборів президента США.

Заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін зазначив, що термін «постправда» — це та ж брехня, але в більших масштабах, посилена новими технологіями.

«Кремль вкладає щорічно декілька мільярдів доларів саме у брехню, — сказав він під час дискусії. — І ця інвестиція породжує світові зміни. На мій особистий погляд, буде хибно вважати, що це тимчасово і що ми це можемо перемогти. Це нова норма. Ми маємо жити тепер із такими маніпулятивними технологіями. Протистояння в інформаційному світі не закінчиться ніколи, тому що це один із елементів політичного тиску, ігор як внутрішньодержавних, так і міждержавних. Тому треба шукати інноваційні інструменти, які зможуть нас підтримати, допомогти».

Заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін

При цьому для кожної окремої країни постправда матиме свої наслідки, переконана американська журналістка й медіаюристка Мері Мицьо: «У країнах, де існують більші загрози національній стабільності чи навіть існуванню самої держави, вона (постправда. — MS) може сама створювати пряму загрозу. Письменниця Айн Рейнд казала, що маси ні у що не вірять, тому їх можна переконати в усьому. І це можуть використати зловмисні а́ктори, вживаючи класичні методи пропаганди: емоції, повторення тощо. Це призводить до серйозної нестабільності».

Які загрози це створює в першу чергу для України? Недовіру та інформаційну апатію, зазначила виконавча директорка ГО «Детектор медіа» Діана Дуцик. Вона розповіла про дослідження, яке організація проводить у Луганській та Донецькій областях (на територіях, підконтрольних уряду України. — MS), щодо того, як медіа трансформують громадську свідомість. Воно свідчить, що в багатьох жителів наявне певне відсторонення від усього, зокрема й від медіа.

«Ще один феномен — це те, що сьогодні люди асоціюють і ставлять знак рівності між журналістами й політиками, — сказала пані Дуцик. — Для них журналісти так само викликають негативні емоції, як і політики. Ми живемо не лише в добу постправди, а й у добу тотального популізму. Цей схрещений варіант популістичної політики з пропагандою — гримуча суміш, яка серйозно трансформує свідомість людей».

Окрім того, не треба забувати про інформаційну нерівність, наголосила вона: не всі українці можуть купити собі новітні ґаджети й не всі мають доступ до швидкісного інтернету. Люди опиняються в інформаційному вакуумі через такий обмежений доступ до інформації і з ними починають працювати інші а́ктори: політичні сили, церква тощо.

Учасниці дискусії на National Media Talk Ірина Штогрин (ліворуч) та Діана Дуцик (праворуч)

 Старі стандарти з новими формами

Вирішити проблему, лише навчивши людей розпізнавати фейки, не вдасться, адже люди, які вміють відрізняти фейки, теж дезорієнтовані в інформаційному просторі, вказує Діана Дуцик.

«Медіа перестали виконувати функцію якісних фільтрів і дуже важливо її повернути. Що вони обирають як головні новини? Ми говоримо завжди про стандарти, але треба не забувати й про базові цінності», — додала вона.

Окрім того, журналістиці потрібно повернути людське обличчя. Аудиторії не подобається, коли всі історії їм показують лише через чиновників, вона хоче бачити більше людських облич, чути більше про свої проблеми. Через таку «паркетну» журналістику медійників асоціюють із самими політиками й сприймають негативно.

Однією з причин, чому медіа перестали бути якісними фільтрами для інформації, є зародження великих технологічних компаній: Google, Facebook, Apple, Microsoft. «IT-гіганти висмоктали весь ринок реклами, який, до речі, раніше й фінансував якісну журналістику», — вказує Мері Мицьо. Це дало поштовх до поширення клікбейт-матеріалів у медіа, а вони у свою чергу стали одними з мотивів для створення фейків. Для творців підроблених новин не важливі факти — лише вірусна картинка, яка швидко розійдеться мережею.

Керівниця проектів «Антизомбі» та «Громадянська оборона» Оксана Дихнічвважає, що необхідно враховувати і особливості нової аудиторії та підбирати найбільш вдалі для неї формати, щоб інформація була нею повноцінно сприйнята. «Люди з кліповим мисленням майже не сприймають довгих матеріалів. Тому інформація, яку ми хочемо донести, має відповідати часу й аудиторії. Це має бути коротка, лаконічна й цікава подача. Не можна відділяти суху подачу інформації від емоцій. Інформація має викликати емоції, інакше це буде ні про що. Це спрацює на дуже маленький відсоток людей», — висловилася експертка.

Оксана Дихніч, керівнця проектів «Антизомбі» та «Громадянська оборона» (ліворуч) та Адам Беррі, юрист Munger, Tolles & Olson (праворуч)

Схожу думку озвучила й редакторка «Радіо Свобода» Ірина Штогрин: «Треба знайти спосіб не протиставляти емоцію і факт, а зробити так, щоб вони одне одному допомагали». Водночас редакторка переконана, що емоції в новині не мають місця, а в усіх інших формах і жанрах можна шукати компромісу.

«Роль справжнього журналіста стала ще важливішою. Чи треба нам змінювати стандарти? Вони універсальні, вироблені роками й дуже прості. Але форми ми маємо шукати нові, виходячи з того, в який час ми живемо», — додала Ірина Штогрін.

Ірина Штогрин, журналістка та редакторка «Радіо Свобода» (ліворуч), Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Детектор медіа» (посередині) та Мері Мицьо, американська журналістка та медіаюристка

Позбутися чупакабри

Щоби налагодити нові довірливі стосунки з аудиторією, медіа варто переглянути й рівень відповідальності самих журналістів усередині галузі. За словами Дмитра Золотухіна, він вбачає дві проблеми: проблему чупакабри й проблему безкарності.

«Можливо, ви пам’ятаєте, що чупакабра — це така містична істота, яка піднімає рівень переглядів на телеканалі в Україні одразу на декілька пунктів. Я не можу собі уявити мотивацію журналістів та редакторів, які це роблять. Щодо другої проблеми, то я колись слухав промову журналіста Едварда Лукаса (Edward Lucas), у якій він сказав, що ніколи не візьме на роботу журналіста, в якого в резюме є RT чи Sputnik», — пояснив він, маючи на увазі відповідальність самих журналістів за порушення ними стандартів.

У редакціях у дуже специфічний спосіб оцінюють створення подібного контенту, вважає пан Дмитро. «Більшості медіа не скажуть: “Ох, ця людина зняла сюжет про чупакабру!”. Натомість скажуть: “Ця людина підняла перегляди на декілька пунктів, а можна це зробити й у нас?” Я вважаю, що цьому питанню немає ніякого вирішення. Всі ми люди, всі ми будемо клікати саме на ті новини, де є чупакабра й НЛО на Білому домі. Змінити людську природу неможливо, але можливо змінити рівень відповідальності за той контент, який вони роблять і поширюють», — розмірковує Дмитро Золотухін. На його думку, в цій сфері медіа могли би вже домовитися між собою.

Організатор національної конференції National Media Talk «Роль незалежних медіа в Україні» — Незалежна асоціація мовників (НАМ) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID через «Інтерньюз».

Фото:National Media Talk, Facebook

Читайте також, як регулюватиметься Інтернет в Україні в 2017-2019 роках, оцінку ризиків та рекомендації.

Коментарі

data-url="http://netfreedom.org.ua/postpravda-jak-trend-jak-ukrainski-media-mozhut-protystojaty/" data-title="Постправда як тренд: як українські медіа можуть протистояти">

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *