Гібридна війна: що робити, аби відстояти інформаційну незалежність України

Останні роки в Україні модно говорити і про гібридну війну, і про інформаційні операції агресора, і про постійний вплив супротивника на українців. Що потрібно для того, аби захистити свій інформаційний суверенітет та отримати перевагу під час гібридної війни, – розбирались журналісти сайту  “24”.

Проект “Інтернет-свобода” продовжує серію публікацій в рамках спецпроекту “Вільний Інтернет”. Нижче читайте перепублікацію матеріалу Євгенії Мазур від 10 жовтня 2017-ого року.

Гібридна війна тому й гібридна, що використовує широкий спектр інструментів впливу, окрім безпосередньо бойових операцій. Інформаційний простір тут – теж поле битви. У якій беруть участь всі, без виключення. Сьогодні, у час надстрімкого розвитку технологій та інформатизації суспільства, основним місцем ведення інформаційних кампаній стала мережа, із усіма її інтернет-виданнями, блогами та соціальними мережами. Які дозволяють поширювати будь-яку інформацію митттєво та практично неконтрольовано. Але навіть у таких умовах варіанти захисту власного інформаційного суверенітету – у першу чергу в інтернеті – існують.

Держава чи суспільство: хто відповідальний за інформаційну безпеку

Зрозуміло, що основну відповідальність за захист інформаційного простору бере на себе держава. В умовах війни побудова жорсткої вертикалі, яка контролює ЗМІ та їхню роботу, є виправданою та ефективною. Але офіційно війни у нас немає, країна продовжує працювати над розбудовою демократичного суспільства і такий варіант для України є неприйнятним. Та і контролювати інтернет владі, яка намагається розвиватися на демократичних засадах, практично неможливо. Значить, потрібно іти іншим шляхом.

Як пояснив сайту “24” керівник інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України Володимир Полевий, у таких випадках в ліберальних демократичних суспільствах роблять таким чином: якщо є чітка зовнішня загроза, відбувається консолідація навколо єдиної цілі, яку визначають як пріоритет №1 і про яку не дискутують.

“Угода про консолідацію може мати нормативний характер, або бути усною домовленістю між сторонами. Наприклад, в Британії під час Другої світової війни створили комітет (так званий D-committee) по роботі з пресою, куди увійшли представники державних структур і найбільших медіахолдингів. Вони досі збираються, говорять: “Окей, у нас є такий теракт. Зараз ми повинні акцентувати не на розбіжностях, а на загрозах і ефективності діяльності наших органів”. Цей меседж поширюється через медіа, і виходить консолідація навколо певних основоположних речей”, – розказав він.

Полевий пропонує акцентувати на головних загрозах, а не розбіжностях (фото: Ukraine Crisis Media Center)

При цьому, за словами Володимира Полевого, в Україні такий варіант ускладнюється через відсутність політичного консенсусу щодо основних речей. “Якщо говорити про ставлення до агресії, до агресора – консенсусу у суспільстві практично немає. Популізм, розбіжності у діях і проголошенні мети, цей когнітивний дисонанс присутній у діях нашої влади і сьогодні. У цьому її треба справедливо критикувати”, – зазначив Полевий.

Та оскільки меседжі, які звучать від імені держави, поступово все ж змінюються, і всі речі починають називати своїми іменами, є шанс, що найближчим часом інформаційна політика у питанні протидії інформаційній агресії все ж вирівняється.

Разом з тим, як зазначив старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень, доктор політичних наук Дмитро Дубов, в інформаційній війні часто неможливо провести чітку лінію між тим, що є законним, а що ні. В одній зі своїх статей він зазначив, що на рівні суб’єктивного сприйняття людей певні позиції можуть видаватись однозначно антидержавними, однак держава просто не має можливості відреагувати, оскільки обмежена своїми міжнародними нормативно-правовими зобов’язаннями.

“У цьому контексті варто принципово інакше поглянути на традиційну сьогодні для України дискусію про те, що “недержавний сектор робить за державу її роботу”. Варто однозначно визнати: недержавні структури (і навіть окремі лідери суспільної думки) докладали і докладають чимало зусиль для захисту інтересів держави. Однак відсутність реакції держави пояснюється наведеними вже вище причинами: часто держава (та її структури) просто не в змозі робити те саме, що роблять недержавні організації”, – наголосив Дубов.

Тим часом, доки держава буде займатися консолідацією суспільства, адаптацією інформаційного законодавства до реалій сьогодення, створенням власного програмного забезпечення, реформуванням власної комунікативної діяльності та розвитком медіаосвіти, всі, хто не пов’язаний з державним сектором, також може долучитися до захисту нашого інформаційного суверенітету.

“Свідомість і розум – це наш особистий інформаційний простір. Це наш, а не держави, обов’язок навести там лад, прибрати і розкласти все по поличках. Не реагувати на неперевірену інформацію, на фейки, на емоції. Не реагувати на гучні сенсації. Це складно зробити – бо це наша людська природа. Але треба усвідомити, що це – інструмент, завдяки якому нами маніпулюють чи то з комерційною метою, чи з метою отримати наш голос. Підвищувати рівень медіаосвіти, працювати над собою, над особистими цінностями, над тим, щоб ставати вільною заможною людиною у вільній країні. Адекватно фільтрувати інформацію і приймати власні рішення”, – зазначив Полевий.

При цьому він наголосив, що почуття гумору, вміння думати і небажання бути натовпом – це вже значна частина успіху у протидії пропаганді та інформаційним маніпуляціям. “Маніпулюють не особистостями, маніпулюють натовпом. Мені подобається спілкуватись з англо-саксами через їхнє своєрідне почуття гумору. Вони абсолютно все піддають сумніву, сміються над усім, мають незалежність в поглядах, скептицизм до власної країни і урядів, до політиків, до професійних громадських діячів, до медіа”, – сказав він.

Потрібно виховувати в українців повагу до себе

Кандидат політичних наук, доцент, директор Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка Олена Добржанська також додала, що українцям потрібно вчитися поважати себе. “Тут ми вже говоримо про інформаційний суверенітет з точки зору людини як носія певної ідентичності та цінностей. Якщо людина має стійку ідентичність до якоїсь групи, вона інакше сприймає інформацію. Набута національна ідентичність стає, фактично, антивірусом проти зазіхань на державну незалежність”, – зазначила вона.

Олена Добржанська: “Потрібно виховувати повагу до себе як до українців” (фото з Facebook)

При цьому, за її словами, значна частина відповідальності у формуванні українського інформаційного суверенітету лягає на редакції українських ЗМІ. При чому, завдання перед ними стоять цілком конкретні.

“Виховувати в українців впевненість у собі та повагу до себе як до українців. Підтримувати позитивну ідентичність для українців, що ми позитивна група. Не можна висвітлювати свою націю виключно у негативному світлі. Перевіряти інформацію. Відповідально ставитися до того, що поширюєш. Такої кількості фейків із таким активним поширенням, як є сьогодні, не було ніколи. Хоча це ще пов’язано із розвитком технологій. Говорити правду. Це, мабуть, найбільш банальна штука, але вона є найбільш складна. Поважати людей. Оце – ключові речі”, – зазначила Олена Добржанська.

Опубліковано в рамках спецпроекту “Вільний Інтернет” від редакції сайту 24 та ГО “Інтерньюз-Україна”, в рамках проекту “Інтернет-Свобода” на кошти уряду Королівства Нідерланди.

Коментарі

data-url="http://netfreedom.org.ua/hibrdna-vijna-shcho-robyty-aby-vidstoyaty-informatsijnu-nezaleznist/" data-title="Гібридна війна: що робити, аби відстояти інформаційну незалежність України">

Напишіть коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *